Осінь поспішає свято свого народження справляти.
Ніжно свіжість обвіяла груди, а потім - і обняла.
Сонце згубивши в повітрі жару, наче йде спочивати.
Осінь, ніби додому, вернулась та звикло влагу дала.
Дощ ударив, що є сили - похилилася суха трава.
"Де ти в світі пропадав?" Не розчувши, далі він подибав.
Рвійно прошумів шальний... Лякав вогнем, грім гримів на славу.
Гомонів здивовано комиш під натиском краплин води.
У дорогу осяяна блакить сумним пташиним співом.
По країні всій пролинув він і віддалив себе від нас.
Звідки ця планида? Клином в*ється тонка срібна нить птахів.
Кличуть хмари, небо їх. Шукають всі тепло, нових прикрас.
Скоро снігу благатимуть сосни зелені, голі вільшини.
Кожній вершині буде місяць приміряти срібний вінець.
Гусне день... Дошумовує гай у найбарвистіші днині.
Осінь люба красою і тим, що ця мить життя не кінець...
Дуже гарно! 
