так у світі повелося:
я люблю її волосся.
ой, це не те.
все, все на світі – безмежне й пусте.
то що ж я хотіла сказати?
згадала:
всі старі безумці вважають себе світилами.
пишуть, та все по воді,
та все, ніби курка вилами.
строчать, і строчать, та все вихваляють,
а що вихваляють?
та все свій щурячий хвіст.
а ти поглянь довкола, та ще поглянь угору:
що скаже небо з приводу твого твору?
ні, критика згори їх не обходить,
бо хто критикує?
– ні, не згори, а збоку.
– а може, все-таки згори?
дівчата-відмінниці, зразкові українки,
що глузують однаково і з тебе, пацюка,
і з романтичних стрибків дуже поважної жінки,
коли вона чи ти танцюєте гопака.
ні, гопака – не лірика. хай буде па-де-де:
патріотично й мудро, грааль не підведе.
а хто такий грааль? то був такий мислитель,
здається. чи пророк – чи навіть прометей.
а ти, голохвостий – такий популярний вчитель,
що берешся навчати і бабів, і маленьких дітей.
діти вміють читати. не знаю, це добре чи ні.
вони не бачать істини у п'яній маячні.
чи, може, в тверезій? ми запитаємо прямо,
і що ми побачимо?
ой, хробаки дволикі, дводомні й двоязикі,
боягузи, смішні чучундри!
майте мужність признатись собі у цьому;
сповідуйте толерантність, не кидайтеся на людей
через таку їхню думку,
що ви – на узбіччі історії
гнані, тупі, потай злі, агресивні
