ЗАМОРИЛАСЬ
(із збірки "Краплинка")
Заморилась, заморилась,
Як же ніженьки болять !
А колись же так хотілось
Свою власну дачу мать.
Я була моторна, сильна,
Та спливли мої літа,
Маю пенсію, тож — вільна,
Тільки сила вже не та.
Але, досить нарікати,
Люди на базар ідуть,
В мене ж чистий, без нітратів,
Натуральний, свій продукт!
Він до пенсії підмога,
І онуків пригощать.
Заморилась? То нічого,
Ось, піду вірші писать.
Заморилась, заморилась!
Та хоч важко працювать,
Мені б дуже не хотілось
Рідну дачу продавать.
Дякую. Пригадую якими були рослинки і врожаї, коли ми тільки но одержали дачу - такі помідорні джунглі! А зараз ось уже другий рік підряд щось так сталося, що нічого не родить. Хай би у нас, так ні в кого! Хіба що у теплицях. Ось так ми загубили екологію...
Гарно і правдиво...Світ змінився ...диво.. А онучки і онуки там не хочуть працювать? Тод вже, що посіяла, сама маю пожинать...Якби краще це сказать...Піду урожай збирать
Гарного дня Вам і натхнення!
Дякую, Ніночко! Все треба робити своєчасно. Я передала дачу сину і онучці, бо таки ніжки дуже болять. Треба і себе трішки пожаліти, нехай вони керують, а я помагатиму, чим зможу.