Лелека старий повертався з доріг,
Туман молоком між ярами стелився.
Це ж скільки в польоті він був, занеміг.
Тернистий був шлях притомився.
Десь сили взялися Волинь пригадав,
Крильми став ще дужче махати.
Де луг біля ставу у рясті топтав,
В путі не хотів помирати.
Сльозилися очі, тремтіло крило,
Злий вітер посилював втому.
В пориві розлуки згадав про село,
Й так тепло зробилось старому.
В уяві далекій події верстав,
Назад вже йому не вертати.
Де він народився, піднявся, зростав,
Чи прийдеться ще політати.
Зірвався зі стріхи закоханий клич,
Гелгочуть на лавці бабуні.
Як завше з дороги стрічають зазвич,
Лелеки з сусідської клуні.
Ручай у долину новини поніс.
Забулось про старість і втому.
Дружинонька люба летіла навскіс,
Раділа безмежно живому.
