Як поживаєте, дядечку липню,
Що поробляєте в лагідні дні?
Бачу, ось джмелик до квіточки липне,
Сонце спиває нектар вдалині.
Липа духмяна стікає медами —
Скрапує солод у душу, п’янить.
Вечір запалює ніч світлячками,
Кожна миттєвість у серці щемить.
Ночі сюркочуть, у сяйвах зірниці —
Місяць розкидує пазли з жарин.
Мабуть, впиваєтесь щастям з криниці
Неба розкішного із намистин?
Знову веселка освітлює арку,
Крилами бабки мережиться плин…
Осінь підгледіла дійство крізь шпарку
І заховалась у лоні хмарин. 24/07/20
Сумувала по Ващій поезії, Ланочко. І ось нарешті ще один гарний вірш, який ніби говорить:"Зупинись та насолодись незабутніми митями. Звичайно в обране. Чарівного Вам дня та не зникайте надовго.
Сьогодні останній день липня. Як не хочеться з ним прощатися, але візьму Ваш вірш і буду перечитувати, бо отримала насолоду і від дядечка липня і від гарного художнього слова. Рада бачити!!! Лано, не пропадай!
Чудову картину намалювала словом Світланко!!! Замилувалася нею, чарівно і так образно!!! Де ти пропала? Давненько не бачились! Рада знову читати твою поезію!!!