Він не служив, не воював, не знає,
Військову справу - як її збагнуть,
Коли солдат від ран десь помирає,
Як шану побратими віддають.
Не знає, як пече вогнем у грудях,
Коли загинув на очах твій брат,
І не командувач, і навіть не солдат,
І вже ніколи ними він не буде.
Не гинуть його рідні там сини,
Якби відповідальність ніс велику,
Але потрібно бути чоловіком,
Хоча б відчути почуття вини.
А так все - мішура, театр, квартал,
Та тільки не придумані тут ролі,
Щоб помирав із кожним там у полі,
Може й не *** але й не генерал.
Галина Грицина.