Я вплету материнку й полин,
Сон -траву та ще м’яту духмяну,
На добро – деревію дістану.
Тирлич-зілля хоч пару стеблин.
Для здоров’я - безсмертник знайду,
Сокирки та блакитну волошку.
Ще й калину вплету…хоч потрошку…
Чорнобривці візьму, резеду.
Ці дванадцять розкішних квіток
несуть магію рідного краю,
Бо з коханням навіки єднає
У це свято купальський вінок.
Так з надією я до вінка -
Прикріплю вже палаючу свічку,
Ти неси мій вінок, нічна річко,
Хай коханий мене відшука…
Ми стрибнемо удвох стрімголов
через вогнище, взявшись за руки.
І ніколи не буде розлуки,
Бо Купала дарує любов…
Дякую за коментар... колись в школі трохи викладала народознавство, то з того, що пам'ятаю - трав у вінку повинно було бути рівно дванадцять, а вже які саме вплітати - кожна дівчина вирішувала на власний розсуд. Хоча кожна трава надавала якоїсь якості. Я в свій вірш вплела саме такий набір
щиро дякую, пані Галино, я вже встигла познайомитися з Вашими купальськими русалками і чорним котом...сподобалося.
Заходьте, завжди рада творчим людям З повагою, Марина.
У нас, на Христинівщині, весело і цікаво проходять Купальські гуляння. На жаль, через карантин цього літа люди позбавлені такої радості! Чарівний Ваш вірш, Мариночко!
Вдячна Вам, Катрусю, за розповідь про рідний край. Сподіваюся, що наступного року молодь буде знову святкувати це повне тайн та магії свято. Здоров'я, кохання та миру всім!!!