Прости мені друже, мій любий земляче,
Прости своїм браттям за тишу німу.
Не котяться сльози та серденько плаче,
Пішов ти козаче уже за межу.
Великі мав плани... і ще б політати,
Так груші вродили в музеї в саду.
Жде лавка застелена в Лесиній хаті,
Зібрати не раз мав ще нас за мету.
Сварилися часом за діло бувало,
Гарячі ж обоє то ж всяко було.
Та що та дрібнота, нас більше єднало,
Любов до поезії чиста, як шкло.
У справах насправді ти був непоборний,
Любого коня міг спинить на скаку.
Талант об’єднати всіх мав неповторний,
Та час невмолимий вже прагне смерку.
Прощай любий друже, іди вже до Бога,
Залишився спадок твій нам наяву.
Зустріне хай Леся тебе там небога,
Вклонися від нас їй на Божім шляху.
Дід Миколай. Волиняк.
Не можу повірити, Коля, що Віталіка нема. Пам"таєш ту зустріч в Луцьку? У мене відео є, там Віталік ходить живий.. Чому так сталося? Плачу, сумую.
Хай йому земля буде пухом. Вічна про нього пам"ять.
Чому так сталося? Плачу, сумую.
