Вона — моя Евтерпа і Ерато… —
акорди із екстрактів почуттів,
що хаосом у серці б’ють стакато…
Вина появи внутрішніх світів —
Вона, нащадок Тигра и Євфрата,
цариця анархічності бунтів…
І глас її — знетямлена кантата
емоцій неабияких сортів
з нещадною півусмішкою ката…
Вона — моїх безкрайностей плантатор… —
думок-лісо-степів та слів-садів,
коли в судинах так мерзлякувато…
Свідомо-підсвідоме асорті —
Вона, якій ім'я — Аннунціата,
володарка чужих-своїх життів…
І згляд її — розсудку самострата,
побачення не дюжини чортів
з єством своїм — її ілюмінатом…
О, Ти — винагорода і розплата,
сіяння проміж мороку хрестів… —
коли простиш незрадного фаната?..
16,06,2020
* Аннунціата - Лат. Annunciata, від annunciare, звіщати. Жіноче ім'я: благовісниця.
* Ілюмінат - Лат. Illuminati - «освічений», «просвітлений»
Вірші Ваші треба читати як раз стакато, в кінці враження, що перед тобою кристал, твердий,блискучий...Дуже добре Ви пишете Цікаво, Ваша Муза читала ці твори...
Згляд - погляд, зір... і т.д. - на українській мові (http://sum.in.ua/s/zghljad) і саме згляд - для мене (особливо в даному творі - більш цікавий (по причинах, описаним нижче), та й слово не таке часто вживане як "погляд", яке і так є - всюди і у всіх...)
Спасибі за комент Заходьте...
тому і взяв його - бо не таке заїжджене як погляд... (навіть не можу передати, наскільки воно мені подобається...) - тут Ви, ясне діло, не зрозумієте...
Не асоціюйте його з російським... я розглядаю його так - якщо російське - похоже - значить воно (російське "взгляд" - пішло від нашого, українського "згляд"...
Наша мова дуже багата... і кожне слово має як мінімум декілька синонімів... слово старе - колись тільки ним і користувались...
Спасибі (скоріш - прикол балабола... ) Спонтанно якось получилось... миттєво я б сказав... (ніколи себе не силую... не йде - не пишу... Беру те - що само йде в руки... чи в голову)
Розумію. Дуже скоро дійдеш до рівня, що коли не візьмешся писати - завжди вийде. Хвилини три - і добротний вірш )) Поетичний антиімпотернт монстр тоді будемо писати вірші на швидкість
Ну, не знаю... це вряд лі... хіба - само буде приходити... (я - ще той лінтяй... - не люблю тернистих шляхів... або - дістанеться мені легко, або - мені це не треба)))
Лаври - нехай заберуть - ті, хто за ними йде і хто їх заслуговує... (я - точно не в їх рядах))), а ось Ти...)
Навіть не кажи так про себе... (мене не обдуриш... я знаю, хто Ти, що Ти можеш, і як пишеш...) Я ж у Тебе вчився і вчуся... (і думаю, немало взяв...), Ти ж дав поштовх, заклав ази... (надіюсь, то зерно росте))) ...
Ще тоді, коли у мене і в думках не було писати - Ти вже... легкою вагою віршів лиш розминався перед новело-романним жимом лежачи...)))
ПС: Це в Тебе вірші без душі?.. По-моєму - прибідняєшся... - я б сказав - якраз навпаки... - за душу бере...
цікаві ваші забавки з римами. хоча моя особиста думка - іноді захоплення формою краде в поезії душу.
один з рядків я б написала: «і погляд її - глузду самострата»
Непогана альтернатива написаному, але, по задумці (цей рядок другої частини) - перегукується з аналогічним - в першій частині "І глас її...")
і тут же - по наголосам... (запропонований варіант - трішки дисонує...)