Хіба це сперечаюсь я із долею,
Спитати хочу, чом вона така?
Чому веде не тою мене стежею,
Дорогу іншу чом не пошука?
Ведеш підчас колючою стернею,
Ні крапельки дощу в спекотний день,
А то буваєш строгою суддею,
Моїй душі в години одкровень..
Ти ж знаєш, де робила помилки,
А ти дивилась і всміхалась вслід.
Тоді мене карала потайки,
Було, що підсипала в душу лід.
Я часто зупинялася, чекала,
Просила я від тебе - підкажи,
Та ти мені ніщо не обіцяла,
Збирала я тоді гіркі плоди.
Я не скажу, що все було погано,
Ти іноді давала щастя взнать.
Але його було занадто мало,
І довго все ж доводилось чекать.
Отак йдемо життям удвох поволі,
Мене за руку по житті ведеш.
Я дякую тобі, моя ти доле,
Стежки щасливі ти іще знайдеш...
Як би воно там не було, але доля це щось дуже особливе і непередбачуване і головне любити її такою якою вона є, і вона обов'язково полюбить нас у відповідь!
У кожного по- своєму складається доля і кожний надіється на щастя! Гарно, дорога Надюшко! Щасливих Вам долі і море приємних вражень і почуттів! Натхнення Вам і процвітання!
