Обніми мене , бабусю... Обніми...
Пригорни дорослу вже дитину...
Як колись , в дитинстві , притули,
І на голівку пов'яжи хустину.
Згадаю знову я твоє тепло,
Усмішку щедру , наче стигле літо...
І наше рідне затишне село,
Де у лугах моє дитинство квітло
Ти хліб пекла і полотно білила,
Сіна збирала в запашних лугах...
Моя бабусю добра , щедра ,мила,
В білій хустинці... Руки в мозолях.
Ти в пам'яті моїй такою залишилась...
Бачу тебе такою в своіх снах...
Що я до тебе ніжно притулилась,
А ти мене тримаєш на руках.
Тож пригорни і пальчик поцілуй,
Що зранила у полі будяками...
Ти мені , рідна, рани залікуй,
Які в житті ятрилися роками.
Мій ясний світе! Ластівко моя!...
Про тебе спогадами з внуками ділюся...
Вже десь за обрієм світла душа твоя,
За неї щиро Господу молюся.
як зворушливо...я теж дуже любила свою бабусю і навіть доньку назвала в її честь. Додам в обране таку світлу поезію!ДЯКУЮ! 
