Хіба треба війна,
щоб упала стіна
недовіри й непорозуміння?
Життя – штука складна,
її правда – сумна,
жаль, що пізно приходить прозріння.
Світ наш повний людей
й не сховатись ніде
від його всюди сущого впливу.
Чи заради дітей,
чи во ім’я ідей –
кожен з нас мріє жити щасливо.
Люди різні усі –
в ріст високі й низькі,
відрізняються й кольором шкіри,
та у нас на Русі
людей ділять вожді
за ознаками мови і віри.
Хоч насправді нема
поміж нами всіма
різниці, а лиш пересуди.
Якщо совість німа,
страх людей не трима,
то й примирення для них не буде.
Хто правий, а хто – ні,
з’ясували в війні,
але кожен лишивсь при своєму.
Не зійшлися в ціні
в смертях друзів й рідні,
тож примирення знову не в тему.
Щоб пробачити гріх
й помирити усіх,
треба мати бажання й стремління
в тім покаятись всім
і почуть херувим,
щоб не мучило більше сумління.
08.05.2020р.
