Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Щєпкін Сергій: День народження - ВІРШ


Щєпкін Сергій: День народження - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...

Пошук


Перевірка розміру




День народження

Морські терміни: * бак – носова частина верхньої палуби; * баля́сина – сходинка на трапі; * бо́нові ворота (бони) – плавуча огорожа, що застосовується для перешкоджання незаконному проникненню кораблів у порт; * бо́ра́ – дуже сильний холодний вітер, що дме в приморських місцевостях з гір; * боцман – старший з палубної команди судна; * броня́ха – залізні водонепроникні двері на кораблі; * ве́рхня па́луба – сама верхня безперервна по всій довжині корабля (судна). Служить водонепроникним перекриттям, є одним з головних елементів міцних зв'язків корпусу, забезпечує загальну міцність і поперечну жорсткість судна. На верхній палубі розміщуються надбудови, палубні механізми, озброєння і т. д.; * букси́р – судно, призначене для буксирування інших суден; * букси́р – трос, за допомогою якого буксирують судна; * БЧ-2 – ракетна, або ракетно-артилерійська, або артилерійська (в залежності від складу озброєння) бойова частина корабля; * галс – курс судна відносно вітру; якщо вітер дме в правий борт, то кажуть, що судно йде правим галсом, якщо в лівий борт — то лівим галсом. * галью́н – вбиральня на кораблі; * ГКП – головний командний пункт; * дрейф – Пасивний рух пливучого тіла під діянням течії, вітру, хвиль; лягати (лягти) у дрейф — маневруванням вітрил або двигуна утримувати судно приблизно на одному місці; * загороджувальний мол – захисна споруда в порту у вигляді стіни або дамби, що виступають у море; * ка́мбуз – кухня на кораблі; * «Кашта́н» – корабельна система гучномовного зв’язку; * кеп – капітан (командир) корабля; * кільва́терний конво́й – група військових кораблів, які йдуть один за одним у кільватері – сліду на воді позаду судна, що рухається; * клюз – наскрізний отвір у борту для пропускання якірного ланцюга, тросів і т. ін.; * кнехт – парна стальна тумба на палубі судна або на пристані для закріплення канатів, снастей; * кок – кухар на кораблі; * комендо́р – морський артилерист; матрос-навідник; * ко́мінгс – високий поріг у дверях для запобігання потраплянню води у внутрішні приміщення; * корма́ – задня частина корабля; * лаві́рувати – йти по ламаній лінії, лягаючи то на правий, то на лівий галс; * лаг – борт судна; * ле́єр – трос або металевий прут, який натягують на суднах вздовж палуби, щоб запобігти падінню людей за борт, для сушіння білизни тощо; * морехі́дність – здатність судна плавати та зберігати свою маневровість у будь-яку погоду; * мо́стик – друга назва головного командного пункту; * обрі́з – частіше тазик, рідше відро, або будь-який інший металевий посуд для рідин; * перебі́рка – стінка, що розділяє на частини яке-небудь приміщення, простір і т. ін.; перегородка.; * полу́ндра – застережливий окрик у мові моряків, який означає: бережись! небезпека!; * ру́бка – закрите приміщення на військових кораблях, де зосереджено управління кораблем; *СКР – сторожовий корабель; * танге́нта – кнопка чи клавіша, яка перемикає приймання і передачу на переговорному пристрої; * трап – сходи або драбина на судні, пристосування для входу пасажирів із пристані на борт судна й виходу з нього; * трюм – внутрішнє приміщення корабля, що лежить нижче найнижчої палуби. * хитави́ця - коливання корабля на хвилюванні (якщо судно гойдається з боку на бік, то кажуть, що воно має бічну (бортову) хитавицю; коливання судна вздовж кіля називається кільовою хитавицею); * ходова́ ру́бка – спеціальне приміщення, розташоване в надбудові, з якого здійснюється управління кораблем на ходу; * шварто́в – швартовий кінець, рослинний або сталевий трос (іноді ланцюг), за допомогою якого судно закріплюється біля причалу (або стапеля). Всі швартові кінці мають на ходовому кінці петлю — огон. * шка́нці – частина верхньої палуби корабля, де відбуваються всі офіційні заходи; * шкафу́т – середня частина (від бака до шканців) палуби корабля; * шпиль – вертикальна електрична лебідка на суднах для підіймання і опускання якоря, швартових кінців, важких речей і т. ін.; горизонтальна електрична лебідка називається бра́шпиль; * шпіга́т – отвір у борті для стікання води з палуби. * штормова́ кана́дка – водонепроникна куртка на флоті; * ют – кормова частина верхньої палуби судна. *** «З давніх-давен земля Колхіди славиться як своєю гостинністю, так і вимогливістю до виконання своїх, іноді суворих законів. Саме тому покинути Поті, тепер вже міжнародний морський порт суверенної і незалежної Грузії, всі іноземні судна мають згідно зі строками, встановленими міжнародними договорами. Не дивлячись на зимову непогоду», – такі слова сказав сьогодні на вранішній повірці наш капітан. «Непогода» – це зовсім не те слово, яке завжди означає одне й те ж. Коли корабель стоїть у порту, пришвартований до стінки причалу, і його трохи похитує – це теж непогода. Коки, наприклад, лаються саме цим словом – непогода – коли десь ненароком хлюпне суп із тарілки. Звичайно, що це ніяк не можна порівняти з умовами, скажімо, хоча би трибального шторму у відкритому морі, але коли в порту Поті наш корабель хоч трохи похитувало, то це означало, що у відкритому морі шторм не менше трьох балів. А метеорологи вранці по радіо пообіцяли «не менше п’яти». – Відшвартовуємося сьогодні рівно о дванадцятій нуль-нуль, – командир корабля оглянув стрій, зробив довгу паузу, ніби вона мала щось означати, повільно підняв очі вгору і пильно, ледь повертаючи голову вправо і вліво, оглянув усе коло неба. Потім опустив погляд на моряків і звичним порухом, погладжуючи великим і вказівним пальцем від носа до кінчиків губ, протер вуса і бороду. Далі рука упала на кобуру з пістолетом, що висіла на ремені, і там залишилася. – Всім виконати все, що він повинен, все, що він знає і все, що пам’ятає! Нагадувати, я надіюся, нікому нічого не потрібно, все дуже серйозно! Тим, кому ще не казав, мушу сказати, що існують умови, коли шестибальна морехідність нашого плоскодонного десантника примушує кожного, хто є на його борту, використовувати відразу все, що він знає, все, що він вміє, і все, що в нього є. Тому що ті знання і сили, які хтось надумає приховати на потім, можуть йому потім і не знадобитися, – капітан знову зробив довгу паузу. – Наша задача ускладнюється ще тим, що десантний відсік розвантажувати не будемо. Грузини так і не виконали якісь умови, і тепер цей вантаж залишати тут не можна. Як прийшли сюди завантажені, так і підемо назад. Механікам паливом заповнити всі паливні цистерни, он якраз буксир підходить – з нього зливати. Всім готуватися якнайретельніше! Об одинадцятій тридцять бойова готовність номер один. Вільно… Розійдись. І ось бонові ворота пройшли. За ними дійсно хвиля є, бо помітно захитало. Тепер все, що погано прив’язане, дасть про себе знати. Але трохи натягнули прогнозисти: бали три буде, ніяк не більше. Якщо чотири – то ще додати треба. Вітерець, щоправда, різкий і прохолодний, з берега дме. На хвилях здіймає невеликі білі шапочки піни, які схожі на засніжені гірські вершини. А далеко на березі теж білі гірські вершини видно, але то вже справжні гори. З моря в бінокль роздивлятися їх, а ще коли при добрій погоді, – одне задоволення. Особливо височіє Ельбрус. І кілька гір поряд. Коли окремі хмари збираються на їхньому фоні, створюється таке враження, ніби то білі хмари трикутні, у вигляді пірамід, пливуть собі разом з іншими, а гір ніяких там і немає. Дванадцять сорок вісім. У кільватерному конвої ми останні, попереду ще чотири кораблі. Перед нами СКР – сторожовий корабель. Вчетверо більший від нашого, з необмеженою мореплавністю, його тільки похитувати починає при п’ятибальному штормі. Красень-воїн! Озброєний не по-дитячому, один його контур на фоні неба чого вартий! І кінець з корми натягнутий… То він тягне когось? Кого то він тягне? Пориви вітру зірвали головний убір і він полетів, перекочуючись по палубі шкафута, і, дивом ні за що не зачепившись, перескочив через нижній леєр і зник за бортом. Потрібно було за щось триматися, бо хитавиця в деякі моменти ставала вже занадто. За боновими воротами Поті, коли вже зовсім вийшли у відкрите море і взяли курс на північний захід, вітер став бити у правий борт з такою силою, що краще було перейти на лівий борт, заховатися за якимось ящиком, що були закріплені по всій палубі, і вже звідти розгледіти, що ж то буксирує СКР. Раптом над головою затріщав динамік гучномовця: «Увага особовому складу і всім цивільним, хто присутній на кораблі! – то був голос капітана. – Через сильний перпендикулярний вітер час від часу по кораблю буде лунати попередження: «Увага всім – корабель стає бортом до хвилі!». В цей момент всім бути надзвичайно уважними, бо корабель буде хитати найбільше, але це триватиме кілька секунд. Особовому складу стояти на місцях, через десять хвилин буде оголошено «Навчальну тривогу». А зараз – увага всім! Корабель стає бортом до хвилі!» – Що то тільки що сказали? – голова помічника кока висунулася з отвору палубної надбудови. – Корабель стає лагом до хвилі? – Так. Будемо йти галсами. – А щоб тобі полундра на шканці! Краще б вітер на спину дув! – Якщо на спину – то підемо на Туреччину! – На Туреччину? Та ні, хай вітер повертає, а не ми! – Вітер з берега, а берег по правому борту! І яка різниця вам?! Вам же краще! Не будете рідкого варити! Зараз он вже оголосять «Навчальну тривогу», і з такою погодою це буде аж до берега, на своїх постах сидіти будемо. Так що ладнайте на вечерю нам сухий пайок, так буде краще, консервів ще ж залишилось багато? – Єсть таке діло, трохи залишилось. А ти чого тут стоїш? Чому не ховаєшся? Он вже сніг летить впоперек палуби! Дійсно, берега не стало видно, навіть СКР попереду майже розчинився повністю, зостався тільки розмитий контур, і все заполонила снігова туманно-біла завіса, яка зі стрімким вітром боляче починала впинатися в лице і руки. – Та я хотів подивитися, кого то СКР попереду тягне, та пілотку зірвало за борт. – Кого тягне? Такого, як і ми тягнемо! – А ми що, теж когось тягнемо? – А ти що – не знав? От ти даєш! Де ти був, коли відчалювали? – Де був… На місцях був! Командир БЧ-2 загадав гармати провернути на прощання… А ви що, не чули гуркоту? – Та чули. І бачили! Я ж в ютовій команді по швартуванню. Коли вже нам віддали майже всі кінці, прибіг якийсь громадянський у військовому кашкеті з якимись бомагами, заборонив віддавати останній швартов, наш, кормовий. Репетував до командира, вимагав трап поставити, а вже ж не поставиш, бо один кінець залишився, і ніс відійшов, а наш ні в яку повертатися двічі, ти ж його знаєш, а тут і ті катери підійшли, два штуки. І ще зенітки ваші туди-сюди гримлять, крутяться вправо-вліво, а коли обидві задерлися вгору, і завмерли – всі подумали, що зараз як гатонуть, аж позамовкали всі! Коротше, передали ті папери нам на борт і одного катера взяли на буксир ми, а другий побіг СКР наздоганяти, той вже до бонових майже дійшов. Ми спочатку хотіли металевим тросом його кріпити, але наш кеп чомусь проти був, наказав кріпити його звичайним. Може тому, що довше буде металевий від нас до нього подавати, та й витягувати їм металевий, щоб зашпилити його, набагато важче. Та й шпиля у них немає, тим паче для металевих кінців… Коротше, забрали вони швартов із берега, ми їм віддали ще трохи, метрів п’ятдесят, чи більше, та й закріпили його на кнехті. – Так то катери? Що за катери? Громадянські? – Так, катери, але не громадянські, а наші, брати ще менші – десантні. Знаєш трактора-жебрака? – Трактора-жебрака? Це той, що… – Маленький трактор, позаду кабіна водія з двигуном, а попереду кузов невеличкий. Так і їде, жебракуючи, кузовом уперед. – Знаю такого, у нас його голодранцем називали. – А чому голодранцем? – Не знаю. Якщо у вас жебрак, то чому у нас не голодранець? Може від слів «голод» і «ранець», невелика сумка, як у нього кузов? – Гм, цікаво. Цей катер такий самий. На кормі машинне відділення з рубкою, а попереду кузов завбільшки як для вантажівки, може з причепом, не більше. Або для десанту. Ото таких і тягнемо. – А люди там є? – Казали, що мічман за командира і двоє матросів – то вся його команда. А скільки зараз – не знаю, нічого не казали. Але мічмана я бачив, і ще хтось був поряд, коли відходили, але вони у штормових канадках обоє, знаків не видно. – Зрозуміло. Цікаво, а чому вони самі не пішли? – Три бали їм усього моря, а вже три зафіксували, і збільшення напрогнозували, тож не можна було їх по закону випускати. Хоча старпом казав, що і на буксирі виганяти у такий шторм – це теж порушення. Але зрозуміти можна – остання можливість для них, бо інакше стають власністю порту. Заходь всередину, зачиняй броняху, нічого там дивитися. – Та так же. Погода псується все дужче і дужче, просто неймовірно… і хитати починає все сильніше. Наші командири були досвідченими моряками, і вже знали на власному досвіді, що саме в цих місцях Чорного моря і саме в цю пору року в глибоких тіснинах Кавказьких гір зароджуються холодні повітряні потоки, які за певних умов дуже раптово і з величезною силою вриваються на рівнини моря. Ще на шляху до Поті боцман розповідав кілька історій про риболовні траулери, які терпіли негаразди від зловісної бори. Саме так – бо́рою – вони називали цей вітер. Він завжди дув з берега на море, завжди був дуже сильний і дуже холодний. Багато рибалок, які гарного ранку, самостійно на маленьких човнах виходили якомога далі від берега «половити рибки», ставали його заручниками. Траплялися випадки, коли декого з них у морі так і не знаходили. Ось і тепер цей вітрище дув постійно і сильно, а часом траплялися такі пориви, що потрібно було за щось триматися, аби він тебе не звалив із ніг. Коли стемніло, сніг майже припинився, зате вітер став іще сильнішим. Він вив непослабним баритоном поміж залізними елементами щогли і надбудови, накидався на сталеву обшивку і свистів біля ілюмінаторів, з кожною наступною хвилею обдавав увесь корабель міріадами солоних бризок. Виходячи з друзями покурити під конструкції надбудови, бо на баку – дозволеному місці – курити було неможливо, все вдивлялися в далекі вогні берега, що то з’являлись, то зникали у круговерті крапель, сніжинок і бризок. А коли за хвилями та хитавицею не стало видно жодного берегового вогника, то і виходити нагору перестало хотітися. Незліченні повороти корабля бортом до хвилі вже навчили майже не зважати на постійні команди по гучному зв’язку, і тому слова «Бойовому номеру два-п’ять-одинадцять з’явитися на головному командному посту», які повторили двічі, здалися із якоїсь іншої реальності. – Це тебе викликають! Біжи! Я залишуся за старшого, – очі напарника, навідника ЦАПу – центрального артилерійського посту – випромінювали підтримку. Головний командний пункт знаходився на самій горі, треба було піднятися на три палуби. Кожна палуба від попередньої була відділена десятьма балясинами, і чим вище по них підійматися, тим сильніше відчувалася дія шторму. А бовтанка все сильнішала. Верхня, головна палуба, найбільша і відкрита палуба корабля, була другою по ходу до мостика. Піднявшись на неї, стало виразно чути рипіння канатів, якими були прив’язані різноманітні ящики, накриті спеціальними чохлами конструкції, купа бочок і в одному місці, як було видно ще вдень, щось таке, що під брезентом було схоже на легковий автомобіль. Найкоротшим шляхом до головного командного посту – аварійним трапом, що йшов до всіх надбудовних палуб – дістатися було хоч і мокро та прохолодно, зате цікаво. Тіло корабля так сильно нахилялося то вправо, то вліво, що кожного разу вимагало міцно триматися і майже лягати на руку і на ногу, то на праві, то на ліві, щоб утриматися на вертикальному трапі та впіймати момент, коли можна буде зробити кілька кроків угору. Нагорі, на надбудові, хитавиця стала ще сильнішою, ніж була годину тому, коли виходили покурити. Зараз потрібно було постійно за щось триматися і в щось впиратися одночасно, кроки робити по одному на кожен нахил, двох рук триматися не вистачало і на допомогу постійно приходили коліна, лікті, плечі… Палуба надбудови теж вся була заставлена якимись великими дерев’яними ящиками, серед яких залишився тільки прохід до коридору радіорубки. Цей коридор, за тихої погоди зовсім коротенький, здавався зараз якимось довжелезним атракціоном, у якому правий і лівий поздовжні плінтуси почергово лягали поміж ноги так, що, рухаючись вперед, потрібно було ступати однією ногою на палубу, а другою на перебірку, а потім, через один крок, навпаки. При цьому створювалося враження, ніби то ти сам, своїми ногами й вагою свого тіла так сильно хитаєш весь корабель, що він ось-ось перекинеться, і якщо зараз присісти та завмерти, то він трохи похитається і перестане. Вихід на головний командний пункт знаходився за радіорубкою. Броняха була відчинена і заблокована. Капітан корабля сидів у новому чорному шкіряному кріслі з високою і широкою спинкою і тримав у руці велику залізну кружку, з якої парувала кава. Кава пахтіла на всю ходову рубку. Поряд за штурвалом стояв кермовий матрос, а під його ногами – накритий рушником обріз. Зовсім блідий вигляд старшого матроса вказував на те, що вони з обрізом час від часу спілкуються. Але все перекреслював сильний запах кави і гучне сьорбання із наступним «а-а-а!!!» капітана. – Заходь, заходь. Ну як настрій? – Нічого, дякую, воюємо. Прибув за Вашим наказом! – Правильно, молодець. Я ось що подумав… – Капітан знову гучно сьорбнув кави й голосно видихнув. – Комендорам сьогодні роботи не передбачається, і вже починає темніти, тож на кормі прилаштуєте прожектор, зараз боцман принесе, ввімкнете його і направите на катер, і спостерігаєте за катером всю ніч. З такою погодою нам іти до ранку. Сочі приймати відмовляється, багато суден у них на якорі, бояться, що ми не зможемо зайти безпечно… Так що поділиш чергування на всю ніч, ти заступаєш першим, потім другим, а потім останнім, – капітан вдоволено посміхнувся і примружився, ніби перевіряв, чи всі на кораблі знають, що йому дуже подобаються його підопічні, які не тримаються ні за що руками, коли стоять перед ним у такий шторм і отримують якийсь наказ. Він сьорбнув кави, поглянув уперед, на ніс корабля, який знову накрила велетенська хвиля, потім провів довгим поглядом потоки води, що струмували палубою кожен до свого шпігату. – Спостерігати будеш із виходу на ют, там «Каштан» є. Ним і зв’язок. Безпосередньо зі мною. Постійний. Питання є? – Ні, немає. Все зрозуміло, від першого до останнього, і постійний зв’язок. – Зайдеш на камбуз, скажеш коку, що я дозволив дати моєї козирної кави, щоб не спали. Зрозумів? – Зрозумів, так точно. – Як там десантний трюм внизу? Ви ж там поряд, не спускався до них? – Спускався. Лежать усі покотом. – І не виходять? – Не виходять. – Покотом… – капітан важко зітхнув. – Там же гальюна немає… – Немає. – Добре, виконуй! У світлі прожектора і бризках води катер теліпався на вкрай натягнутому канаті і здавався якимось потойбічним видінням. З часу виходу у відкрите море хвилі виросли настільки, що, накочуючись на один борт юта, з іншого утворювалася прірва висотою з п’ятиповерховий, а може навіть і більше, будинок, якщо дивитися вниз. Потім та прірва повільно підіймалася догори і з’являлася з іншого борту, залишаючи після себе на палубі по коліно води. Все частіше верхню палубу юта заливало так, що завбачливий комінгс у бронясі дуже жалкував, що його не зробили хоча б наполовину більшим, аби він не давав воді потрапляти всередину надбудови. «Так таки-так, в таку непогоду за всю службу потрапили вперше… Навіть сидіти, тримаючись і впираючись, вже руки й ноги болять… Ще й з водою щось робити потрібно… Оце колихає… А як же ж там, на катері?..» Уява малювала невтішні картини. Катер жбурляло з хвилі на хвилю так легко, ніби він був іграшковий, або склеєний із картонних коробочок і не важив справжніх тонн сто чи більше. Канат витончився неймовірно. У звичайному стані його тільки двома долонями обхопити можна, а зараз він був не товще руки біля зап’ястка. Натягнутий струною, він ходив то вгору, то вниз, то вправо, то вліво, і складалося таке враження, що то хтось у стальному клюзі влаштував ваги, стрілка яких показувала вагу катера в кожен момент хитавиці. А на тому катері, у тій сірниковій коробочці, перебували ще три сірники. Яке їм було? На катері світився один лише ходовий на носі, більше жодного вогника, а сам катер то пірнав разом із тим вогником у воду, то з’являвся на гребені хвиль у міріадах бризок так, що не вистачало тільки кінокамери з режисером, щоб зняти гарні кадри для кінофільму про бурхливе море. Так минули години дві. А потім раптом щось змінилося. Швидкість корабля до цього була максимальною, це добре було чути по натужній роботі двигунів, і час від часу навіть траплялися тремтіння всього корпусу, яке бувало і раніше, коли капітан наказував механіку «викласти на тиху воду все, що є», тобто дати «самий повний вперед». Але тепер двигуни зменшили оберти, а корабель, мабуть, швидкість, і тепер катер на тім кінці не тільки пірнав у воду, його ще стало перекидати з хвилі на хвилю так, що іноді було видно днище. Спочатку це прикувало до себе всю увагу, що було схоже на заціпеніння, але коли ця картина повторилася кілька разів підряд, в пам’яті сплив наказ капітана і «Каштан». – Спостережний пост на юті викликає ГКП! – Командир, слухаю. – Бачу днище катера! – Не зрозумів!! Повторіть!!! – Час від часу бачу, як катер перелітає з хвилі на хвилю, не торкаючись води. Світло прожектора відбивається від води і знизу освітлює його днище. Воно блищить і гвинт у них не крутиться. – Зрозумів… – коротка пауза почала затягуватися. Було чутно, як клацає у руках тангента, і через те проривалися короткі обривки фраз, сказані по іншому переговорному пристрою. Через кілька хвилин, які здавалися нескінченними, знову почувся голос капітана. – ГКП викликає ют! – Ют на зв’язку! – Продовжувати спостерігати! Будь-які зміни доповідати! Як зрозумів? – Єсть продовжувати спостерігати і доповідати будь-які зміни! Через кілька хвилин капітан вже був поряд. Поглянувши у відкриту броняху і впіймавши у взуття чергову порцію води, що перелилася через комінгс, вилаявся. Його очі з хвилину невідривно стежили за катером, а зуби скрипіли голосніше скрипіння всіх снастей на кораблі. – Слухай мене уважно, корма, – капітан протер вуса і незрушно дивився прямо в очі. – Повторювати зараз ніколи: у нас на кораблі надзвичайна ситуація – у днищі виявлено протікання забортної води, у машинному відділенні під валом головного гвинта. Якщо заллє вал з двигуном, то… Ми передали сигнал «SOS», який більше стосується катера, тому що як тільки ми зупинимось, то катеру каюк. Зараз ми трохи стишили хід, бо від великої вібрації пробоїна може розширюватися, ні гнати, ні зупинятися не можна – а хвиля не меншає, вона більшає. І вітер теж. Берег реєструє восьмибальний шторм, в цих водах вперше за багато років. Механік вже поліз під вал, пробоїну постарається заробити, а тобі зараз боцман принесе сокиру, ти мене зрозумів? – сокиру! І як тільки ти побачиш, що катер занурився, перекинувся, чи… і зник під водою повністю… повністю – ти розумієш?.. Занурився і не повертається, розумієш?.. – відразу відрубуй кінець! Повтори! – Якщо катер перевернеться… і зникне під водою повністю… зануриться ввесь, і не повертатиметься, – відрубати кінець! – Правильно! Якщо катер почне тонути, а ти не відрубаєш – він і нас на дно потягне! Тепер ти розумієш, чому сокира? – Розумію. Відрубаю. – Але не спіши. Відрубувати тільки тоді, коли він не випірне, і буксир буде надраєний під воду! Ти зрозумів? – Зрозумів! Коли буксир буде під воду! – До нас назустріч вийшов СКР, вони тільки-но доставили свого катера і повертаються. Якщо встигне – допоможе. А зараз поки все. Виконувати. Довге дерев’яне руків’я сокири нагрілося від рук і було тепле. Вже дві чи три години минули у напруженому спостереженні битви заліза і води. Інколи страх ганяв мурашками по всьому тілу, особливо по спині й потилиці, підіймав на ноги і примушував час на декілька митей зупинятися: «Пірнув!.. …випірнув!.. Днище!.. …пірнув… випірнув… Днище!», а потім це повторювалося знову і знову. Часто на зв’язок виходив командир. Двічі чи тричі приходив сам. Боцман сидів поряд майже завжди, але цього разу він був незвично мовчазний і не розповідав свої незліченні морські історії. Коли години через три нарешті підійшов СКР, у небо злетіли три червоні ракети. Що вони означали – можна було лише здогадуватися, але точно не щось хороше. Сторожовий підійшов спочатку з лівого, а потім з правого борту, і на його верхній палубі з’явилися моряки в жилетах і з рятувальними кругами. Хоча їхня верхня палуба була набагато вище, ніж наша, все одно було добре видно, як по ній бігають матроси і до рятувальних кругів прив’язують довгі мотузки. Швидкість кораблів при цьому не зменшувалася, йшли й далі повним ходом, зате зменшилися хвилі та бовтанка від них – набагато більший СКР закривав нас від хвиль. Через хвилин п’ять «Каштан» кашлянув і голосом командира з якоюсь новою, бадьорою інтонацією голосно крикнув: – Мостик викликає спостережного на юті! – Ют на зв’язку. – Чи змінилося щось із приходом сторожового? Як зараз катер? – Так, змінилося! Коли СКР зайшов справа і тримається збоку, то зараз вже катер так не підкидає. Важкий сторожовий збиває і вирівнює хвилю! Був намагався підійти впритул до катера, але не вийшло – катер може розбити борт, і сам побитися. – Зрозумів! Чому не доповідав відразу? – Думав, що й так видно… – Думав він! Довго думаєш! Через мить капітан був уже на юті. – Річ у тім, що командир сторожового наказує команді катера покинути судно і хоче забрати їх на свій борт. Для цього їм потрібно стрибати у воду. Як думаєш – варто? Ти б залишився на катері, чи стрибнув? «Оце так запитання!.. Відразу нічого і не скажеш… А потім, коли катер таки не потоне і його притягнуть… то їм теж сказати буде нічого. От якби в тих запитати, хто на катері… Хіба з мічманом зв’язку немає?» – Не чую відповіді, комендоре! – А з ними зв’язок є? – Командир катера відмовляється, і матроси разом з ним. Один, правда, згоден покинути катер, тільки стрибати в море боїться. – У порівнянні з тим, що було до цього – їм вже краще. Катер вже не підлітає на хвилях. Якщо так буде і далі – то можна йти. Коли не стрибнули раніше, то тепер би і я не покидав корабля. Раніше були гірші умови, а зараз кращі! – Коли останній раз днище бачив? – З того часу, як підійшов сторожовий – не бачив, а перед тим хвилин за декілька було. – Добре, пост не покидати аж до берега. І на зв’язку. Після тривалих перемовин радіозв’язком і через гучномовці, евакуацію команди катера відмінили. Здебільшого це сталося завдяки наполяганню нашого капітана, через що капітан сторожового кричав у гучномовець, що «розбереться із цим». Але коли на катері відкрилася броняха рубки, з якої показалася рука, яка спочатку помахала з боку в бік, а потім показала кулак із великим пальцем вгору, – капітан сторожовика змирився і пішов геть у нутрощі свого корабля. До Новоросійська, порту призначення десантних катерів, так і дійшли втрьох десь о п’ятій чи шостій ранку, тільки-но почало сіріти: ми – середній десантний корабель з катером на буксирі, і великий сторожовик збоку. Радист потім розповідав, що наш капітан вимагав від начальника порту, щоб назустріч нам із бухти вийшов великий морський буксир, який приписаний у Новоросійську, і щоб він при заході в порт ішов попереду нас, розрізаючи хвилю. Капітан вимагав це тому, що в бухті не можна було лавірувати при такому вітрі, а до воріт ще багато хвиль у борт буде, бо вхід у порт був прямо по курсу, без будь-яких поворотів. Однак начальник порту відмовився випускати буксир, мотивуючи великим ризиком такої операції. Капітан буксира, дізнавшись про це, порушив наказ, але встиг вийти тільки із бонових воріт у бухту. Це ледь не коштувало йому зіткнення зі сторожовиком, бо він не знав, що той іде збоку від нас. Вже на підході до загороджувального молу сторожовий корабель вчасно від нас відстав, а ми з катером на повнім ходу, мимо велетенського, вищого і більшого від нас буксира, так і заходили у ворота. Нарешті, на тихій воді акваторії порту, заручники морської непогоди показалися з рубки катера. Наші кораблі ще не були пришвартовані, вони тільки-но вільно лягли у дрейф на широкому плесі порту, і їх більше не хитало. Майже. Всі прожектори прилеглих причалів були направлені на катер. Мічман, капітан катера, який вийшов на палубу ще раніше, при вході до порту, тепер вільно стояв, високо піднявши голову і руки вгору, потім повільно, тричі, низько вклонився. Потім знову випрямився, і став розглядати свій катер, який повільно похитувало і за інерцією повертало по колу. До мічмана, тримаючись обома руками за перебірки, вийшов напівзігнутий, із білим лицем матрос у рятувальному жилеті. Канат, яким тягнули катер, ще з’єднував кораблі, він ослаб і вільно плавав, тонучи у воді. Матрос подивився навколо, потім на канат, присів і закрив лице руками. – Прапор зірвало, – командир катера скрушно захитав головою і розвів руками. – Разом із флагштоком! – від гучного голосу нашого капітана всі матроси, що повиходили на ют корабля у світло прожектора, аж здригнулися. – То не біда, поставите новий. Де ваш третій? Командир катера озирнувся на рубку, помовчав, переступаючи з ноги на ногу, потім повільно обвів очима всі прожектори, що світили на катер. – Та ногу ніби зламав, хотіли допомогти – сказав, що сам вийде. Десь виповзає. – У нього бринів голос і обличчя блищало від сліз. У світлі прожекторів добре було видно, як вони текли по щоках і скапували на мокру палубу. – Мороз по шкірі тільки зараз пішов… і не перестає… – мічман кашлянув, руками потер волосся на голові й знову переступив з ноги на ногу. – Бачу-бачу, там хтось із сокирою так і стоїть досі. До рук приросла? Викидай вже її!– він гучно висякався і сплюнув за борт. – Ми знали там, всередині, що у вас хтось із сокирою стоїть. І ми б так робили… Всі б так робили… Недарма рослинним кріпилися, а не стальним… Тут без пояснень… Господи, це ж другий день народження! – Голос його знову задрижав ще дужче. – Яке хоч сьогодні число? – Двадцять п’яте. Двадцять п’яте грудня дев’яносто першого року! – Сьогодні двадцять п’яте грудня? – командир катера здивовано заокруглив очі, потім закрив лице долонями і схилив голову. Потім випрямився, струсив долоні, ніби щойно їх помив. Голос вже майже не дрижав, тільки сльози текли по щоках. – У мене мама із Західної України, католичка. У них сьогодні Різдво, вона його завжди відзначає. Це, мабуть, вона молилася цієї ночі за мене, що нам так пощастило. Що ж, із Різдвом усіх! Спаситель народився, мама казала – славімо Його! ***

ID: 878039
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.05.2020 12:36:59
© дата внесення змiн: 04.06.2020 18:26:46
автор: Щєпкін Сергій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (44)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Амадей, 31.05.2020 - 13:20
Спасибі друже,аж мурахи по шкірі.Оце річ!
12 12 12 СУПЕР! friends friends hi
 
Щєпкін Сергій відповів на коментар Амадей, 31.05.2020 - 13:38
І Вам спасибі! Оце рецензія!) crazy_pilot hi
 

ДО ВУС синоніми
Знайти несловникові синоніми до слова:  Оснащений
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відблеск
Ulcus: - а точно є таке слово?
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відблеск
Еволюція Сайту Поезії: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Паніка
Еволюція Сайту Поезії: -
Синонім до слова:  Новини
Г. Орел: - Обс :D
Синонім до слова:  Новини
Genyk: - Сорочинці
Синонім до слова:  Графін
Genyk: - Водотримач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Новини
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  опора
Зелений Гай: - Підтримок
Синонім до слова:  Злочин
Зелений Гай: - Переступ.
Синонім до слова:  Графін
Тетяна Мош: - Кара́фка
Синонім до слова:  Марсохід
Genyk: - МАРСОПОВЗ
Синонім до слова:  Всюдихід
Genyk: - НЕПРОХАНЕЦЬ
Синонім до слова:  Всюдихід
Genyk: - НЕПРОХАНЕЦ
Синонім до слова:  Злочин
Genyk: - ГРІХОПАД
Синонім до слова:  Дотик
Genyk: - ТОРК
Синонім до слова:  Злочин
Г. Орел: - Протизаконня
Синонім до слова:  Марсохід
Г. Орел: - Марсотачка. :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Злочин
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Дотик
Г. Орел: - Співучасть
Знайти несловникові синоніми до слова:  Марсохід
Еволюція Сайту Поезії: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Графін
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Всюдихід
Оксана Батицька: - Полтергейстер -треба запатентувати :D
Синонім до слова:  Дотик
Оксана Батицька: - Черк( черкнути рукою,нігтем).
Синонім до слова:  Смаколик
Оксана Батицька: - Лакомка,насолодник,солодунчик,цмоколик
Синонім до слова:  Дотик
Svitlana_Belyakova: - Глибоке відчуття щастя...
Знайти несловникові синоніми до слова:  Дотик
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Вікторія Воля: - Любов безсмертна іскра світла
Синонім до слова:  Всюдихід
Г. Орел: - Коронавірус
Знайти несловникові синоніми до слова:  Всюдихід
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Під,їзд (у будинку)
Open Air: - наголос на і?
Знайти несловникові синоніми до слова:  Біжутерія
Open Air: -
Синонім до слова:  опора
Open Air: - відчай
Синонім до слова:  опора
Оксана Батицька: - Хребетність
Синонім до слова:  опора
Оксана Батицька: - Міць
Синонім до слова:  опора
Г. Орел: - Лушня, атлант, каріатида.
Синонім до слова:  Любов
яся: - любов - магніт
Синонім до слова:  Подвиг
Г. Орел: - Супервчинок.
Синонім до слова:  Подвиг
Svitlana_Belyakova: - прояв любові
Синонім до слова:  опора
Svitlana_Belyakova: - химерне підгрунтя
Синонім до слова:  Подвиг
Badendor: - Героїчний вчинок
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Лісник: - Чеп́іга
Синонім до слова:  Консультація
Дід Петро: - Розтлумачення
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Утримачка
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Утримака
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Хапавка
Синонім до слова:  Консультація
Г. Орел: - розтлумачення
Синонім до слова:  Совість
Г. Орел: - Ангел-охоронець
Знайти несловникові синоніми до слова:  Подвиг
Юхниця Євген: -
Нові твори