|
Ледь – ледь світало за вікном… Максимко кліпав очима й морщив носа, перевертався з боку на бік. Ото … й чомусь вже не спиться? Була в нього така звичка, вкотре рукою тернув під носом. І вже підвівся, широко розставивши ноги, сидів на ліжку, почухав чуба. Терпіння лопло, здалося в роті пересохло й злізши з ліжка, босоніж поплентав на кухню. За мить, перед ним, у нічній сорочці, стояла мама. Здивовано дивилася й знизавши плечима, запитала,
-Тю, Максимку, чому не спиться? Ти раптом не захворів?
Переминався з ноги на ногу, не знав, що їй відповісти, кліпав оченятами. Та все ж тихо сказав,
-Чомусь не сплю. І все думаю… Ти вчора сказала, що Таня і Люба мене виведуть в люди. Оце лежу, згадую, в голові крутиться, швидше б це сталося, щоб я дізнався, як це в люди?
Мати мило посміхалася, а він дивувався її веселості. Ледь стримуючи сміх, взяла за руку, вела назад до ліжка. Тихо заговорила,
-О мій маленький! То я так сказала, бо ж сьогодні на центральній площі міста масове гуляння до Дня захисту дітей. Там проводитимуть різні ігри, конкурси, буде концерт, продаж сувенірів, солодощів. Підеш разом з з сестричками, оце те, воно і є «підеш в люди». Тобто будеш там , де багато людей. Це трохи далеченько, щоб до центру йти пішки, автобусом доїдете швидше.. Ми й справді живемо в мікрорайоні, де садочок близько, робота й зовсім поруч поліклініка. У нас свій дитячий майданчик, майже всі один одного знаємо. А це ти будеш бачити багато незнайомих людей, але можливо і когось з наших зустрінеш. Тож гайда в ліжко, ще лише пів на п`яту ранку.
Накривши його ковдрою, прилягла поруч, погладила по голові,
-Спи сонечко моє, спи…
Він лежав, кліпав очима і думав. Здалося зрозумів, що на нього чекає щось нове. Цікаво, яким буде цей день? І це його трохи бентежило. Поглянув на маму, вона тихенько, мелодійно сопіла. Зморщив носика, на його обличчі повільно розпливлася посмішка. Вже заспокоївся, підсунувся ближче до неї і заснув.
Гучні звуки розрізали тишу…За вікном ясно світило сонце. Максимко відкрив очі, посміхнувся. О! Напевно нам повезе, буде гарний день. Таня і Люба голосно сперечалися. Вони близнючки і завжди одягаються однаково. Тільки без крику цього не відбувається, в що ж нарешті краще одягтися? Суперечка йшла про футболки, в яких йти і які під них одягти блайзери? О! Добре що нагадали. А я, не мрію стати моряком та моя футболка в білу й синю полоску, а спереду зображений Мюнхаузен. Мені мама про нього казку читала. Але ж де й мій куптур? Можливо й справді буде пекуче сонце, ще нагріє мені башку, як було того літа. Тоді так зле стало, мама сказала перегрівся. Сестричкам добре, вже майже дорослі , недавно святкували їм день народження. Чотирнадцять років, нічого собі, по зрівнянню з моїми п`ять з половиною. Вони симпатичні, тато їх називає синьоокими пампушечками. Та я не думаю, що вже й такі товсті. А мама каже дівчатка входять в сік та, як це не знаю. Коли запитав її, то вона тільки посміхнулася й сказала,
- Підростеш - узнаєш.
А мені вже зараз - все хочеться знати. Он букви і числа вдовбують в голову, а цього пояснити не хочуть. Та я люблю своїх сестричок, вони часто мене заводять в садочок. Їх школа в другому мікрорайоні. Я того року туди з татом ходив. Шкода, що тато на роботі, мама каже не вихідних, ні прохідних. Він на залізниці машиністом працює. Важка в нього робота, вдень і вночі спокою нема, це теж так мама каже. Хоча сама теж працює на залізниці, але старшим касиром. Добре хоч вона не ходить в нічну зміну, люблю коли мене вкладає спати.
Від роздумів відволік сміх. О, вже не сперечаються. І злізши з ліжка,за мить був біля іх кімнати, хитро заглянув,
-Гей! Привіт! Своїми суперечками та сміхом - мене розбудили.
Дівчата посміхалися. Таня поправила розпатлане русяве волосся на лобі й сказала,
-Ну що малий Мюнхаузен, вже прокинувся?
Він відразу скривився, не любив коли його так називають. І з розгону кинувся до неї, намагався вкрити ковдрою,
-Не називай мене так, я тобі вже скільки раз говорив!
Раптом в дверях з`явилася мама,
-Так, я пішла на роботу, ви тут самі впораєтесь.
На столі поклала триста гривень,
-Гадаю, вам досить на розваги. Хай Макс покатається на електромобілях, ну морозиво, солодощі, тільки небагато.
Люба різко піднялася, звісила ноги донизу й запитала,
-А як він вередуватиме та ще щось захоче?
-То дасте йому виволочки. Та й приїдете додому,- відповіла мати.
Він, вирячивши очі, подивився на неї. Цікаво, що таке виволочка? І яка вона на смак солодка,чи солона?
За мить, Таня накинула на нього ковдру,
-Так заховайся і не слухай розмови дорослих, це не правильно.
Після сніданку Максимко складав пазли. А сестрички одна одній плойкою підкручували кінчики волосся, яке ледь діставало плечей. Сміялися, задивлялися до дзеркала, любувалися розкішними завитками. Він спостерігав за ними. Ото й насправді дівота, так каже тато, мабуть він правий. Хочуть бути красивими, вже до них часто приходять однокласники. О! А, як вони верещать, коли в хлопців виграють в шахмати. Шкода, я ще не вмію в них грати. От в шашки грати, мене тато вже вчить, здається трохи петраю.
Вони ледве влізли в автобус, який прямував до центру міста. Йдучи по алеї, Макс дивувався. А люду скрізь, як комах. Навіть з малюками у візочках і зовсім старенькі, навіть є з паличками. Метушня й такий гамір, час від часу, аж у вухах лящало. Крізь гамір, здалеку, то гучніше, то тихіше проривалася музика й слова якоїсь пісні. Справді, такого напливу людей, він ще не бачив. Вздовж площі виставка картин з Будинку дитячої творчості, їх продавали діти. Любувався картинами, що були намальовані олівцем і фарбами. Приваблювали картини, на яких зображені герої з мультфільмів. З розкритим ротом задивився на картину з бісеру, вона блищала на сонці, переливалася. Люба стиснула руку й гучно,
-Дивися муха влетить, прикрий рота.
І чого чіпляється, догнала думка. Та тут же побачив усміхнених Сашка й Володю, які підходили до них. О, вже й кавалери тут, як тут. Це були однокласники сестричок. Він радо звільнився від Любиної руки. Почав вертітися, позирати на всі сторони. Вже від компанії чув гучний сміх й зажавши губи, хитав головою. Чи довго базікатимуть, вже й їсти охота.
Та вони наче прочитали його думки. Таня схопила його за руку,
- Ну давай, досить вертітися, йдемо в кав`ярню.
Смачно пообідавши, з кав`ярні виходила молодь. І Макс, задоволений обідом , теж поспішав на вихід. Розмахував руками. Ото, як класно пообідали, пелімені, шашлики, «Кока -Кола». Оце свято, справжнє, цікаве, смачне і солодке. В кав`ярні, він уважно прислухався, коли замовляли страви та слово «виволочки» так і не почув. Хоча б побачити, що воно таке? Весело спілкуючись, підійшли до надувної гірки. Неподалік кілька дітей стояли біля батута і біля дитячих електромобілів.
Це ж так класно! Макс, з сяючим обличчям, тішився за кермом поліцейської автівки. Люба розрахувалася з касиром і дозволила іще покататися на білому Мерседесі. Вона ж з друзями направилася до лавки, яка, саме в цю пору, звільнилася. Братик інсцинував своє задоволення, примружував очі, весь час посміхався й хитав головою. Хотілося їх погукати, як бувало вдома, коли грався з друзями на дитячому майданчику, але тут стримував себе, пообіцяв же мамі бути чемним, не капризувати.
Ну от, напевно вже й досить розваг. Він ледве задирав ноги, нарешті виліз з батута. Хоча й зняв кептур, коли скакав, та все ж все обличчя було в краплинах поту. Стоячи на асфальті, йому все ще здавалося, що він скаче. Обома руками тримався за Любу, вона серветко витирала його обличчя. Він так втомився, що й не проти лягти поспати. Йому трохи набрид навколишній галас, ця метушня, хотілося додому.
Проходячи біля великого білого будинку, раптово заграла весела музика, гучно запрошували на концерт. Всі люди ринулися ближче до сцени і вони теж пробралися, як найближче, щоб було видно Максу. Де й сила в нього взялася, стояв, як на пружинах, захоплювався танцями й дитячими піснями. Хотілося й собі, разом з дітьми, гопака потанцювати. Ото краса. Підскакував та інколи рукою витирав спітнілого лоба. Оце,свято! Справжнє диво! А то тільки по телику бачив. Так то ж зовсім не те. А тут все тільки діти виконавці, молодці, а красиво як! Він часом почував себе метеликом, розправляв руки й вигинався, як дівчатка в східному танці. Його вразили яскраві костюми виконавців, дружність та їх веселість. Як добре, що я потрапив на це свято. Озирався до сестричок і вже не вперше помітив, що Таня приглядалася в телефон. Але колись все закінчується і вона згодом взяла його за руку,
-Ну досить, вже наскакався…. Шкода, що пізно розпочався концерт. Та нам час йти додому.
Ніхто не заперечував, бо справді всі пристали. Але по дорозі, біля переходу продавали солодку вату, заварні тістечка та морозиво. Хіба хто зміг би пройти мимо таких пахощів ? В Макса засяяли очі, смикнув за руку і обвів всіх поглядом,
-Я теж хочу і тестечко й морозиво!
Гучний сміх загубився в натовпі людей. За кілька секунд, вже задоволено смакували, хто, що хотів.
Люба серветкою витирала Максу уста.,
-Так, досить, наївся, нагулявся, поспішаймо додому, йдемо на автобус.
В автобусі тісно і душно. І куди вони всі їдуть, позираючи на всіх, дивувався хлопчик. Він,повернутий до вікна, стояв між двома сестричками. В очах мерехтіло, наче кудись летів. Люба раптово підхопила його за плечі,
-Ти, що засинаєш? Чому руку відпустив?
У відповідь здвигнув плечима, промовчав. Сам не міг зрозуміти, як це його потягнуло на сон.
Коли вони вийшли з автобуса, свіже повітря наче й справді пробудило хлопчика. Дівчатка взяли його за руки. Люба, поправивши на своїй голові кептур, сказала,
-Так, давай поспішаймо, ми тебе заведемо додому, а на нас чекають хлопці. Ми, ще хочемо прогулятися по парку.
І де в них та сила, подумав. Сон наче втік, але ноги не слухалися. Як це я маю, ще на п`ятий поверх піднятися?
Сестри підіймалися по сходах, обоє взяли його за руки. Переглядаючись, голосно сміялися з нього коли він, після третього поверху зашпортувався, ледь підіймався,
-Ой, я вже не можу… Де той тато? Він би давно мене на руках поніс…
Таня весело запитала,
-А, що Максе сподобалося свято?
Він тільки кивав головою. Мав такий вигляд, наче в нього вже й сили заговорити не було.
На них вдома вже чекала мама. Люба, щось прошепотіла їй на вухо і вони зникли за дверима.
Мати, посміхаючись, дивилася на сина,
-Але ж вигляд у тебе, як у вичавленого лимона. А очі сонні, наче ти зо три ночі не спав. Йдемо в ванну.
Він не заперечував, під струмом хоч і ледь теплої води та все ж освіжився, збадьорився. Захоплено розповідав, як йому все сподобалося. Та вийшовши з ванної кімнати, задумався і вже за кілька хвилин скривився.По ньому було видно, що в нього зіпсувався настрій. Замотаний у великий махровий рушник, надувши губи, лежав на дивані, дивився в стелю.
-Ти чай будеш пити?- запитала мати.
- Не хочу твого чаю, - закрив обличчя рукою.
Вона здивувано до нього,
-О! А що, щось сталося? То такий веселий був, а нині, як тебе щось вкусило.
У відповідь, повільно, сердито заговорив,
-Вкусило… вкусило… Нічого не вкусило. Ти сказала, щоб вони мені дали виволочки. Я чекав – чекав, так і не дочекався.
Ледь стримувала сміх,
-Ти напевно гарно поводився…
Він не чекав, що скаже далі, перебив її,
-І поводився чемно і не капризував, а вони мені її все рівно не дали.
Ніжний погляд до сина, розчервоніла, мовчки натягнула на нього піжаму. Він метляв руками, забирав її руки від себе, сердито позирнувши, сказав,
-Я, що сам не можу заправитися… Дай, я сам … Дай….
Обійнявши, взяла на руки й понесла в кімнату. Поклавши в ліжко, з усмішкою на обличчі, сказала,
-Ти перетомився. Тобою керують емоції. Закрий очі, заспокойся і послухай. Я тобі зараз розповім, що ж означає слово »виволочки».
Макс закрив очі та відкрити їх, вже забракло сили. Слова мами лунали мелодійно, немов колискова. Це лише кілька секунд і він наче десь летів. Перед собою бачив діток, що танцювали на площі, а потім, немов туман і все зникло. Тихенько засопів…
2019р
ID:
877873
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.05.2020 08:36:52
© дата внесення змiн: 02.03.2021 06:06:12
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
: Як завжди, цікаво, захопливо-Ви ж МАЙСТРИНЯ 
Такий цікавий, добрий твір! Приємно було читати- наче в дитинство полинув! Дякую, Ніно, за ніжну красу почуттів! 
