Схилилось наді мною надвечір’я
І срібло уплело в густу косу,
Несу в собі давно любов дочірню,
Яку не залишає дивний сум.
Вона моя незмінна сива карма
І найвірніший долі оберіг,
Що не слабіє навіть із роками
Й веде туди, де батьківський поріг.
Це звідти я дитинно вилітала,
Гартуючи сумління і крило,
І серце хвилювалось-калатало,
Коли стрічалась згадка про село.
Зв’язок, виходить, маєм пуповинний
Із місцем особливим на землі,
Де світ озвавсь уперше до дитини.
Чи не тому себе в думках ловила:
Я, певне, теж несу в собі провину,
Яку несила пояснить мені.
20.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Місце, де народились, і є особливим... Неймовірно прекрасна Ваша поезія, пані Ганно! Нехай натхнення буде Вашим вірним супутником все життя! Гарного вечора Вам!
Нехай натхнення буде Вашим вірним супутником все життя! Гарного вечора Вам! 
Чудова поезія! 
