Коливається маятник, тихо відлічує час, колихають хвилі приспані мрії. Здається так було завжди.
Сни приходять ліниві як літо і тихо скрапують кудись униз, щоб уже не повернутися більше. А може повернуться? Там, де квітує минуле сховалися спалені спогади, ті, що втекли аби вижити.
Тихо дзвенить у вухах. Так звично як дихання, що непомітно проходить крізь життя.
Подих злітає і в небо підноситься малою хмарою. Димом охоплює світлу блакить. Краплі дощу осідають на травах росою чи то самоцвітами. Мрії сховалися десь на дні.
Де ж те озеро, що заховало в своїх глибинах втрачені згадки, звуки і схлипи? Де ті дні, що палили вогнем? Чи знайдеться хоч слід? Чи лишилось кому шукати?
Мовчить темне плесо.
