На паркан обіперлась гіллям яворина —
Може, про́йде дорогою хтось повз обійстя.
Тут лиш бабця живе попри літ своїх кпини,
І нечасто подвір’я сповняється гістьми.
А хатинки покинуті вгрузли у землю,
Помаліли за вік і посліпли від туги.
Яворина в надії очима на греблю,
Доки сонце не сяде надвечір за пругом.
Пам’ятає: батьки виглядали так діток
Із коротких і довгих розлук на гостину.
Повертайся, рідне,́ дай тим стінам зогріток,
Їм маркотність розвій і журбу журавлинну.
В ті оселі вбредуть лиш дощі із вітрами
Крізь діряві покрівлі і вибиті вікна.
Якби ж вміли вони говорити із нами,
Розказали б про долю смутну, безпросвітну.
Поповзли спориші зусібіч на дорогу.
До обійсть полином заростають стежини.
Витирає з очей бабця краплю вологи
Й, обіпершись на ціп, йде у бік яворини.
Скільки таких хатин, зарослих будяками по Україні. Сум виїдає очі, дивлячись на це. А ще ці бабусі, які виглядають людину, щоб хоч погомоніти... Завжди згадую бабусин хутір, навіть вірш маю такий " Вишневий хутір". Немає вже ні бабусі, ні хутора... Зворушили, Валюшко. Дуже гарно написали.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вимирають села, похилились старі напів розвалені хати... Доживають свого віку старі люди...Зате розкошують і набивають свої кишені володарі земельних угідь, маючи сотні га. землі! Сумно... Зворушливо і життєво!Удачі Вам і натхнення, дорога Валентинко!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Скільки таких хатин, зарослих будяками по Україні. Сум виїдає очі, дивлячись на це. 
А ще ці бабусі, які виглядають людину, щоб хоч погомоніти... Завжди згадую бабусин хутір, навіть вірш маю такий " Вишневий хутір". Немає вже ні бабусі, ні хутора... Зворушили, Валюшко. Дуже гарно написали. 
Зворушливо і життєво!Удачі Вам і натхнення, дорога Валентинко!
