Шкода, що тільки раз на рік
Ми згадуємо наших найрідніших...
Невже вони достойні тільки так,
А не хоч раз на день, а то й частіше?
Вони дали найбільше нам - життя!
А наше діло - як його прожити...
Та головне, аби не довелось
За шлях свій в них пробачення просити!
Коли малі були, згадає кожен з нас,
Хотіли стати скорше самостійні,
Не слухаючи маминих порад,
Хоча були ті самі достовірні...
Серця їх вкриті шрамами образ,
Які ми нанесли, хоч не бажали...
Ми думали, що знаєм краще Вас,
Але найголовнішого не знали!
Не знали ми ні голоду, ні бід,
Усі стежки ми оминали хибні.
Але й пролитих материнських сліз
Ми теж тоді не бачили, наївні!
Спасибі, любі наші Вам за все!
Без Вас людьми б ми справжніми не стали!
Найголовніше, аби в інші дні
Про мам ми всі також не забували!
