Позлі́тки тьмяні, мов віки,
Сьогодні грають віщим блиском.
Зоря роздмухує міхи
І обсипає обрій приском.
Біленький о́болок пилок
Скидає рясно на квіт яблунь.
Бджолиний гул дзвенить з толок,
В прийдешнє вірить в співі зяблик.
Краплини жовті, наче віск,
Стікають мислію по древу.
Мить на земну схилилась вісь,
В минулім стала жалем ревним.
Ми з світу неповернень й снів
Не в змозі слів назад вертати,
Вони, як цвіт, котрий зотлів,
Пішли, щоб зав’язі зростати.
Наллється соком з неї плід
Лиш світла і без тіні злого,
Якщо подумаєм як слід,
Перш ніж на ґрунт посіять слово.
Позлітки тьмяні, мов віки,
Сьогодні грають віщим блиском.
Сплітаймо з слів добра вінки
Й дітей привчаймо із колиски.
О́болок- милозвучний синонім до «хмара», «хмарина»
Присок, рідко приск—гарячий попіл з жаром; жар
Сильно, яскраво, глибоко, мудро. Круті образи і серйозне наповнення. Сподобалось! Про багатство словникового запасу я вже казав. Завжди приємно дивуєте. Є мені до кого доростати! До речі, оболок в закарпатців то вікно)) перечепився - минулІм чи минулИМ? ЧИ ТАК МАЄ БУТИ?
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро за увагу до моїх робіт, бо поезією їх назвати не можу. Так, саме "минулім"(минулому). Дякую ще раз.А "оболок" мені сподобалося, тому що милозвучне. До речі, це слово чол.роду.
Приємно читати таку добру, душевну лірику! 
Майстерно! Круто! 
