Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Інна Рубан-Оленіч: ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ (проза) - ВІРШ

logo
Інна Рубан-Оленіч: ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ (проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ (проза)

Інна Рубан-Оленіч :: ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ (проза)
         Найцікавішим місцем у дворі був стовпчик. Такий собі старенький, обдертий стовпчик біля хвірточки, він щоразу хитався, коли я на нього лізла, а лізти треба було. Сиділа там, як зозуля, чи гуска, без різниці. Але звідти все було видно: хто куди йде, чи їде, чи вже женуть череду,  чи повертаються з роботи мої родичі, чи приїхали внуки до Булавинців? На стовпчику я проводила багато часу і щоразу там було цікаво і весело. 
         Щодня чекала поштаря з великою сумкою, а з неї виглядали змотані сувійчики газет і журналів, листів, листівок та телеграм. Для мене найщасливіший день був коли Мишуня (як ми його називали) приносив мені «Малятко», а бабуся Катя раділа коли, з сумки витягував на підпис відомість і пенсію. Перед святами наша поштова скринька наповнювався барвистими святковими листівками. Мама чекала вісточки з Криму від моєї тьоті та її сім’ї, прабабуся цікавилася вісточками з Лебидина від діда Гриші (це її двоюрідний брат, який ще маленьким потрапив у дитбудинок в Лебедин, там і лишився), але підсвідомо ждала вже не одне десятиліття листа від свого чоловіка Івана Івановича, що у роки війни пропав безвісти.
            Стовпчик насправді був пунктом спостереження. Сидячи на ньому я навчилася розрізняти за звуком хто наближається до двору: чи дідусь гуркотить на тракторі, чи Козак везе віянку, чи Менченко, або Любенко летить на підводі з бригади і везуть комусь зеленець. 
             Зі стовпчиком у мене пов’язана і одна трагічна для мене історія, коли постраждала моя репутація і моє вухо. Одного разу на мої постійні допитування: «Чого Ніна Макарева не балакає?» бабуся Катя розказала мені цікаву історію, що коли німа сусідка була школяркою, то вкрала годинника і міліція її побила й після того з нею відбулися такі зміни. З новою інформацією я летіла до свого стовпчика і чекала коли йтиме Ніна по дорозі. Загледівши її з вигонця я на весь голос почала волати: «Нінка Макарева, а я знаю, чого ти не балакаєш!» Реакція її була миттєва, вона швидко підійшла до хвіртки і за вухо перекинула мене через загорожу. Ох і ревів же було. Вухо наче горіло і пекло, але мене не жаліли, а сказали що буде наукою, що можна казати, а про що слід помовчати. З тих пір у всіх незрозумілих ситуаціях я намагалася тримати язика за зубами.
        Якось зранку мама метушилася збираючи передачу родичам в Бахчисарай. Вона пакувала овочі, тушки курей замотувала в білі ганчірки обкладаючи попередньо жалкою кропивою. Щоб я не плуталась під ногами, мама мені задала завдання написати листа родичам, а як писати я ще не вміла, великими друкованими літерами написала мені текст, треба було мені перемалювати, щоб потім покласти в передачу. Я писала, старалася, багато часу забрав у мене цей процес. Навколо лежало десяток зіпсованих аркушів і саме з них мама вибрала найкращий, доклала  до передачі, швидко сіла з татом у Ниву і поїхали в Прилуки, щоб потягом передати передачу в Крим. А мене не взяли. Моєму розпачу не було меж. Щоб якось себе розрадити я вибрала найкращий лист, вийшла з хати і красиво і урочисто приклеїла його на загорожу з боку дороги. Щоб побачити що буде далі я сіла на свій стовпчик і спостерігала реакцію сусідів на моє оголошення. Першим хто звернув на оголошення увагу був дядько Свистун, що їхав по попівській дорозі здіймаючи куряву. Зупинився проти двору, відчинив двері літучки, прочитавши насупив брови, голосно стукнув дверима і погурчав далі. Наступною повз двір йшла баба Лідка Ольоненська з ферми з мішком за плечима. Незважаючи на тяжку ношу, вона теж підійшла під двір щоб почитати, що нового порозклеювано. Засміялась, махнула рукою і пішла на вигонець. Пізніше, спинявся кіньми дід Іван Любинський, підходили читали Альошка з Лількою, а я в цей час горда і щаслива, що вже вмію писати, сиділа на своєму почотному місці з високо піднятою головою. Моє хвастання закінчилося просто, коли приїхали наші з Прилук і зірвали те позорище. 
        Багато всяких пригод було на стовпчику всіх і не пригадаєш. Все кінчилося щастям і легким розчаруванням, коли після тижневого гостювання в дідуся і бабусі у Світличному вдома побачила крім похиленої, старенької загорожі  новий, зелений паркан. Не було вже мого стовпчика, а на залізний забор не здерешся. Так і закінчилася моя коротка кар’єра на сторожовій вежі.

(* - на фото видно ту стару загорожу, білі акації, купу вугілля. Я - юна байкерша з мамою))

ID:  875086
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.05.2020 13:39:33
© дата внесення змiн: 02.12.2020 08:20:36
автор: Інна Рубан-Оленіч

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (458)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Валентина Рубан, 08.05.2020 - 18:04
12 12 12 Іннусю, насміялась від дущі, згадуючи минуле.. Молодець. Дуже гарно написала, всіх згадало. Клас! 16 16 16
 
Інна Рубан-Оленіч відповів на коментар Валентина Рубан, 08.05.2020 - 18:16
Дякую... стараюся smile
 
12 16 легко пишете. простенько. але щиро. душевно. доступно. добре читається. hi
 
Інна Рубан-Оленіч відповів на коментар НАСИПАНИЙ ВІКТОР, 08.05.2020 - 16:14
Спасибі за теплі слова.
 
Катерина Собова, 08.05.2020 - 14:06
12 12 12 Так цікаво, Інночко, всі ми, діти, чимось схожі, тут кожен впізнає себе: я пізнавала світ, висячи на похилених воротах! Продовжуйте (з фотографіями)!
 
Інна Рубан-Оленіч відповів на коментар Катерина Собова, 08.05.2020 - 14:52
дякую...як буде натхнення
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: