Сьогодні ще вірш Майє Сафет, а завтра будуть твори третьої поетки, наймолодшої з тих, чиї поезії увійшли до моєї книги перекладів.
Майє САФЕТ (м. Сімферополь)
Як із ворсинок древнього руна
зваляли войлок, спробую словами
повідати про те, яка вона,
дочка степів, обласкана вітрами.
І погляд сокола, і крил могутніх сплеск,
і пам’ять крові тупотом тарпанів,
сплелись в ній у віночок з арабеск
ледь-ледь гіркий, як аромат ювшана*.
Вона таїть в собі вогонь костра
так, наче жде коханого з походу.
Світáнкова Чолпан** її сестра –
яскраве сяєво, наперекір незгодам.
А в серці ставних сонцеликих дів
любов, як ніжний паросток ковилу,
і голосний над степом ллється спів –
за те їй мак земля дарує мила.
Їй жайворонок – птиця босторг’ай
підспівує вгорі дзвінкоголосо.
В священній чашці молоко приносить
для діточок її ана-Умай***.
Триватиме багато так століть,
впізнає кожен жінку цю по вдачі.
Характер повелительки таїть
велике серце, сильне і гаряче.
Вдивляючись в примарну далину,
де заховались степу крайні межі,
вона вдихає запах полину,
як предків дух, які за степом стежать.
Хай бережуть колосся й неба стяг,
стовпи історії із древніми тамгами,
два моря і великий Чатир-Даг
степів дочку, обласкану вітрами.
* полин
** Венера
*** жіноче божество
(переклад з російської мови)
Когда свободная Таврида
В зловещий мир оторвалась -
Закралась кровная обида,
Тяжёлым камнем улеглась.
Весной за стены крепостные
Загнав Троянского Коня,
Как карфагеновы руины -
Тревожной памятью звонят!
