Добро та зло… Святенництво і гріх…
Плід пізнання, чи… Яблуко розбрату
Ти надкусив… Чи й проковтнути зміг,
Та все ж лежиш на кам’яному кариматі.
***
Ти міряв світ, шугаючи крильмИ,
Співали в серці флейти та волторни…
Пір’їни, мов мережені з пітьмИ –
Ти так пишався, що вони вуглисто-чорні.
Шукав когось… Губив… Знаходив знов…
Їм простягав, а пальці ледь тремтіли,
М’які та ніжні, схожі на любов,
Чи на дівочу цноту і сліпучо-білі
Тендітні крила… Хтось і приміряв,
Та… Чи боялися злітати в простір,
Чи, може, вигляд дивний налякав,
А чи твогО дарунку не підходив розмір…
***
Тепер лежиш у путах із осуд,
Мов чагарник, твої корчують крила,
А сніжно-білі – втоптані у бруд…
Шмагають батогом… Аби ж лиш тільки тіло…
В однім обличчі судді і кати
Тавром гріхопадіння, схизми, блуду
І серце й душу хочуть запекти.
Та що з них… Не жорстокі… Просто – люди.
Між тьмяних плям покорчених облич
Жаринками очей вхопивсь за небо…
Посвистує шалено лютий бич,
Кат примовляє хрипко
- Треба!
- Треба.
- Треба…
ото вже любить жінка прибрехать... smile
чого ж так тихо??? хай почують люде!
ще нагадай, що я - поганий зять,
накручуй далі, з мене не убуде
в машинці - силос? нумо, забожись!
скажи прилюдно, що із дупи руки
у мене виросли, що лінувавсь колись.
чи пащекуєш просто так - від скуки?
усе не те й усе тобі не так,
постав ще в приклад Васю чи Івана,
то, може, той Іван такий мастак,
що стелить плитку й ремонтує крани?
чи, мо', Василь? Чи, може, це Петро
зробив ворота, вимостив доріжки?
чи то Микола запаяв цебро
й набив нові набійки в босоніжках?
якийсь Юрко настроїв телефон,
як ненароком в ванній утопила?
ох, вибачте, принцесо, міль пардон,
що наша сірість Вам не догодила
той, бачиш - чемний, той - не матюжнИй,
той, взагалі - з жінками, ніби мачо...
ти ж до заміжжя бачила, ЯКИЙ!
чого ж тепер твої очиська плачуть?
одне - дітей грудьми не годував,
признаюсь, винен - груди не молочні
чи ж посуд я не мив? чи я не прав?
чи мак для свята в ступці не толочив?
та я - не той, та я, бач - не такий,
не тая ягода? не тая,може, птиця?
ой, ні... згадав... поплутав ми лихий...
це ж я - козел, а ти в нас, жінко - киця
не знав, що ти на натяки туга...
напругу, думав, знімемо коханням...
кажу вже прямо - нумо, до гріха!
чи то не гріх - кохатися у бані?
то це я - півень??? добре - не "пєтух",
от, вмієш ти, дружино, зачепити,
ох, м'яко стелиш, мов лебежий пух,
що ж ти зі мнов, як так паскудно жити?
а, може, досить? хочеш,щоб твоє,
хоч так, хоч сяк, а тільки було верхнє?
то сядеш зверху!!! сила ж, ніби, є
і пружність у округленьких поверхнях
якби я міг... чи чуєш ти себе?
згадай-но, краще, голову болящу
перш, ніж кричати гнівно! Бе-бе-бе
а що, взяла??? То хто із нас ледащо???
а діток - Божим духом занесло?
чи камінцем з Давидової пращі?
візьми іще ослав на все село,
скажи, що я ще й в ліжку негодящий!
ходи сюди, станцюєм гопака,
ти знаєш, жінко, що то - гоца-драла?
ох, вивела ж із себе хлопака,
залляла ж ти мені за шкіру сала...
куди полізла??? нумо, йди назад
ага! попалася! зловив за ногу...
що ти бурмочеш? що я той ще гад???
ахах, ахах, які перестороги biggrin
куди кусаєш??? вухо відпусти!
за що так нігтями шматуєш спину???
тепер тримайсь! Ох, Господи, прости
оце - на донечку! оце тобі на сина!
***
стомилась, люба? хай же йому грець...
я теж, немов косар після гектару,
що кажеш - не розлитий холодець?
та біс із ним, розіллємо на пару
зроблю машинку, зараз і зроблю,
а хочеш, клумбу розіб'ю під муром?
ох, жінко-жінко... як тебе люблю...
навіть із тим гострючим манікюром
а ти лежиш? ну, хто тебе поклав?
вставай, то майка - не осуди пута
а це - чогось не втрапив у рукав
коли хильнув міцненької отрути
вставай уже! от де той бісів кат?
ніхто і не торкнувся тебе пальцем!
кому потрібен ти такий стократ?
вставай і йди додому перевальцем
що кажеш? крила чорні загубив?
мереживні? лежить он у травиці
чийсь пеньюар... о... дивонько із див...
а хто ж його так розіп’яв на шпиці?
вставай, небоже, ангели з небес
на «смерть» твою достоту надивились
нехай іще побачать, як воскрес
і як на чотирьох з багнюки виліз
ходи, кажу, дай обітру лице
чекай, хоч трохи хусточку наслиню
бо сизе, мовби хтось налив свинцем
тож треба так набратися людині?
пообіцяй, що як подзвонить кум,
то на вмовляння вже закриєш вуха
і не наробиш в хаті бардаку
що не зібрати і за тиждень пуху
осуд боїться... бійся ти жони
її похмуро-праведного гніву
і мсті страшної - боже борони
відчути пресом її хук ізліва
а ти лежиш... та годі вже - вставай
ти назбирав в селі осуди доста
пліток ще довго буде чути... хай
від дальшого відвернуть неподобства
до столу руки? стоп-стоп-стоп-стоп-стоп...
ану-ану, ходи сюди, любасю
я, може, й не найліпший в світі хлоп
і вчора трохи зайвого "наквасив"
сідай-сідай, дружинонько, за стіл.
і що ж ти там казала про обручку?
а де твоя??? та не ховай в поділ
свої достойні поцілунків ручки
вже й зрозумілий натяк про козла...
то ж не дарма понад вухами гулі,
ти о котрій, дружинонько, прийшла?
в якім такім затрималась аулі?
ич... я - козел! та ти сама - коза!
умгу-умгу, ще, може, і стрибуча!
так... признавайсь, і хто ж той твій Тарзан???
порву, як наш Рябко стару онучу!
хоч не ревнивий навіть зовсім я,
та випалю усі хати дощенту!
нехай всі знають - ти лишень моя,
і у Крижополі й в якомусь Сакраменто!
що, жінко, страшно? бійся, я такий!
та що ж це знов??? не розумієш жарту???
та годі! досить! ну... мала... не бий,
я більш не буду, дай вже квасу кварту
ну, оступився, з ким то не бува?
он, ти на дівич-вечір із кумою
прийшла додому ледве-ледь жива,
хіба ж тоді сварився із тобою?
роззув, роздяг і спатоньки поклав,
іще тягав тобі пів ночі тазик,
і, навіть, колискової співав,
а от ще випадок був іншим разом...
мовчу-мовчу. неправда. фантазер.
що кажеш, люба? Так, мені наснилось.
дурницю брякнув, вибач, "не допер"...
то що, по квасові, аби любилось?
Класнючий діалог під твором) Та тут не окремими коментарями треба, а книжкою окремою
А щодо твору і без жартів- чіпкий, пронизливо-болючий, справжній. Якось хтось з авторів під якимсь з твоїх віршів порівняв творчість з мішенню. Щось там про вісімку було. Та яка там вісімка. Були б в творчих мішенях п‘ятдесятки- влучив би в п‘ятдесятку, були б сотки - в сотку. І т. д. От не буває в тебе інакше
Дякую, Зоє (пробач, за інерцією, бо не звик ще до нового ніка).
Та яка там книжка? Так, порозважались трішки
Життя, блін, чіпке і буває, що пронизливо-болюче, зараза)))
Не перехвали, дивись, хоч стріляю я й справді непогано (по справжніх мішенях зі справжньої зброї). Найгірший результат - 27 з 30 можливих)
Самому себе хвалити можна