|
1ч.
Весняний ранок пробуджував село … Ребристі хмари тільки вздовж обрію на заході. А всюди купчасті білі хмари, мов кораблі, чи човники в небесному морі. Та все ж поміж них привітно визирає сонце. Воно неначе грається в хованки, то вирячиться, ледь – ледь пригріє до землі , то знову сховається за хмарою, зі сторони прикрасить в позолоту. Легенький вітер хмаринки колисав й повівав до землі, торкався пелюсток первоцвітів й гілок вербички, на ній, як маленькі сонечка - розквітли пухкенькі котики….
На обійсті ґелґочуть гуси й неподалік, час від часу співає півень. Як охоронник, строго позирає на поважних курок, що гарбаються під парканом.
Скрипнули вхідні двері веранди… На ходу, всовуючи ноги в теплі резинові калоші, вискочила Таня. Поспіхом, на голову накинула теплу рожеву хустинку, ледь затягнувши два кінці й під сходами намацала баняк з запареним комбікормом. Це ж раненько приготувала мати, нині ж автобусом поїхала в містечко до стоматолога. А батько, прокинувся не світ не зоря й вирушив на рибалку. Де б більше проводив часу, в поле, ще не час трактору їхати, дуже мокро. Одну втіху має зранку, а ввечері любить подрімати біля телевізора.
Таня, єдина донька, пізненька квіточка в сім`ї. Білявка, з зеленими очима красивої форми, більше схожа на батька і така ж непосидюча, як він. Тендітна, як молоденька берізка, їй нині виповнилося вісімнадцять років. Та вже здатна в полі на тракторі орати землю. Здавалося руки і пальчики маленькі та з усмішкою сідала за кермо трактора і підморгуючи, говорила батькові,
- Ну й що, що дівка…. Тату, може посперечаємося, хто швидше приїде до поля?
А він мовчав, лиш посміхався, на згоду кивав головою. Інколи після того, як вона його підмінить на тракторі, поки він пообідає, подивиться в її хитренькі оченята, обійме, поцілує в чоло й скаже,
- Ой, квіточко ти наша, це ж не жіноче діло. Та поки що потішся, потішся…
Батькам, то щастя, мати таку доньку, на старості років буде підтримка. Тим паче любить рідну землю, пообіцяла, що не покине рідне село.
На обійстц їй зручно в спортивнихах штанах. Правда, в маминій курточці, як в скафандрі, завелика, за те тепло. Гусак, побачивши господиню, гучно заґелґотав. А вона неначе пташка пурхала, курям насипала зерна й налила води в стару пательню, їм так зручніше пити. Годила гусям, в велику пластмасову миску, рукою накладала перемішані варені лушпайки з запареним комбікормом. Гусак й дві гуски дякували їй, тягнулися до неї і ґелґотіли в один такт, аж у вухах лящало. Їх білі крила виблискували на сонці. Ці милі сотворіння для неї, ще з дитинства втіха. Ставок близенько, є нагода втекти з дому й побачити, полюбуватися природою, широким ставом, а влітку вдосталь накупатися . А став той - гордість, радість села. Невеличкі пагорби, як пляж, а навпроти, попід самий ліс, вода на сонці рябить, виблискує. Листовий ліс, віддзеркалюється у воді,зачаровує своєю красою. Деінде обривчасті береги, з під них б`ють джерела холодної води. Та нині ж, ще весна й не проснулися трави на пагорбах, лише неподалік, під кущами шипшини бузковим кольором квітне ряст. І де - не - де підсніжники, вле вже з порижілими пелюстками.
Таня, набравши з криниці відро води, з розмаху вилила її в залізне глибоке корито, що спеціально для гусей. Гусак задоволено закричав, у воду занурив голову, за мить виринув, роззявивши дзьоба, крутив головою, краплі води розліталися навкруги. Гуски ж, посмакувавши корму, не поспішаючи підійшли до корита. Дівчина присіла біля них, з усмішкою на обличчі, по черзі гладила голівки,
- Ну от почекайте, ще кілька днів, підемо на став, полюбуюся, як будете хлюпатися у водичці. Заздрю вам, а мені ж треба літечка чекати.
Раптово скрипнула хвіртка. Дівчина різко розвернулася, ледь не впала,
- Тю, хто б це?
Хитаючись, здійнялася на ноги. Кліпала очима, здивовано дивилася на молодого чоловіка. А він стояв біля хвіртки, якби ближче, то можливо б і впізнала, але ж далеченько. Тю, ще й з вусами, щось таких не знаю.
Олег рукою поправив краватку, яка виднілася з під куртки, з білою сорочкою,
- Ти чого Таню, не впізнала?
Вона трохи розгублена, збентежена, відчула, як кров прилила до обличчя, в вухах задзвеніло.
Зразу йти не наважився, запитав,
-А де Дружок подівся? Не бачу, щоб зустрічав. Та й ти чомусь збентежена... Іншого пса немає? То я зайду?
Без вичікування відповіді, сміливо попрямував до неї.
Зненацька обоє здригнулися, від крику гусака. Витягнувши шию, гусак з шипінням, направився до нього. Кричав на все обійстя, подав тривогу, це не було йому звичним, щоб хтось чужий посмів з`явитися тут.
Дівчина ледь стримувала сміх, оце так ґвалт вчинили. Але не встигла й слова сказати, як гусак, розправивши крила кинувся на нього. Хлопець захищаючись, наставив руки, вперед долонями. Той, як звір кинувся й щипнув одну з долонь, за мить крапала кров. Він скривився, з кишені швидко витягнув хустинку, затиснув її в кулаці.Таня з переляку зблідла, вирячивши очі, репетувала до гусака,
- Ану гайда, гайда! Ти, що Мартин з глузду з`їхав?!
Їй ледь вдалося обома руками схопити сердитого гусака. Затискала йому крила, пригортала до себе,
- Втихомирся дурню!Досить - досить, тебе ніхто не чіпає…
- Оце так захисник, тут і пса не треба!- голосно сказав Олег, підійшовши до неї.
- Тю, а я вас не впізнала, - випалила у відповідь й стиснула пишненькі губи.
Відчула, що хустинка на голові ледь тримається, ось -ось розв`яжеться й сповзе на плечі. Ще, тільки цього не вистачало, я ж косу не переплела, що подумає, як мене побаче розпатлану. Щось тепле підкралося в душу, відчула до нього симпатію.
Він миттєво почервонів, щиро, гучно розсміявся. Гусак з гусками не забарилися, заґелготіли, немов продовжили його сміх.
Вона ж затримала на ньому здивований погляд, кліпала очима,
- Це скільки років вас не було, мабуть зо шість, чи й більше. Давайте… женіть гусок в загорожу, а я цього сміливця - охоронця сама занесу.
Їй напевно теж було смішно, що не впізнала його, бо весь час стискала губи. Правою рукою притискала гусака до себе, а лівою заспокоювала, гладила по голові. І в той же час по черзі підіймала плечі, підтримувала хустку.
Олег, чорнявий, кароокий хлопець, на шість років старший за неї. Будинок його батьків недалеко від них, метрів п`ятсот, не більше. В їх сім`ї троє хлопців, старший Микола давно одружений, живе окремо в кінці села, має свій невеличкий продуктовий магазин. Сашко менший брат за Олега, вчився в одному класі з Танею.
Село ж, є село, всі один одного знають і про всіх все знають. Як кажуть, тільки зранку перший півень заспівав, що настав ранок, так і нова звістка розліталася по селі. Хто й де одружився, кого забрали в лікарню лікуватися, чи народжувати, а хто вже й помер.
Таня від Сашка знала, що Олег поїхав на заробітки в Москву, фінансово допомагав батькам. Але дівчина й думки не мала, що вона дуже подобалася Олегові. Він, ще коли вчився в школі, цікавився її життям. А коли поїхав, Сашко придбавши собі телефон, крадькома її фотографував та знімав на відео і відсилав брату. Дівчина і не підозрювала цього, життя ж в селі набагато простіше. Чи на ставку юрбою купатися, чи в парі з ким небудь пасти корови, відносини майже завжди дружні, тож не дарма кажуть - село, як велика родина.
Олег, ще тримав хустинку в кулаці, другою рукою махав на гусей,
- Та ти ж вже подорослішала, чого до мене на – «ви». Он, яка панночка виросла. Чи вважаєш, що я старий?
Він відкрив невисоку загорожу з штахет, загнав гусок і закрив,
- О так- так, тільки тепер я гусака пущу, а то знову летітиме, - нахилилася за загорожу. Відпускалала гусака, за ним, з голови сповзала хустка. Олег підхопив хустку і раптово ніжно взяв її за плечі,
-Ану! Побачу, яка ти стала. Ти і в хусці гарна, а без неї, ще краща. Ну справжня рожева трояндочка!
За мить була ладна провалитися крізь землю. Обличчя пашіло, не знала куди подіти свої смарагдові очі. З розсердя випалила,
-Та ти Олег…. що з глузду з`їхав? Відпусти!
Звичайно відпустив, подавав хустку, уважно дивився на неї,хлтів знову побачити її красиві очі.
- Ну оце вже по нашому! А то на - ви…. Оце так зустріла давнього знайомого, ще й гусака натравила на мене…
Вона різко попрямувала до хати. О! Натравила, ще щось скаже, щоб образити мене - подумала і вголос,
- Зараз винесу зеленку, подивимося, що там за рана на руці. Бачу скривився, як середа на п`ятницю і хустинка в руці вся в крові.
Він задоволено, їй навздогін,
- Ага, літру крові втратив, напевно тільки ти залікуєш мою рану.
Не знав, чи вона почула останні слова та не поспішаючи, пішов за нею.
Зайшовши на веранду, різко зупинився. Е ні, так відразу не можна злякаю. Присів на лавку, відкрив долоню, скривився від болю. Сочилася кров, гусак і справді глибоко щипнув біля великого пальця.
Таня швидко повернулася, заклопотано присіла біля нього,
- Оце й справді зустріч, нічого собі, оце так Мартин. Ти вже вибачай нас, я й гадки не мала, що може таке статися. Бачиш ти мене колись в річці спас, як ногу звело в воді, а тепер я тебе буду спасати.
Де й біль подівся, враз його обличчя засяяло,
- Тетянко, ти пам`ятаєш? Можливо й пригадаєш, як з Сашком грали в хованки й ти набрала ріп`яхів в коси, тоді ми всі, хто був, витягували їх. А ти ледь не плакала, але додому не йшла, чи боялася, чи не хотіла засмучувати батьків.
Вона уважно, не поспішаючи, зеленкою залила рану, приклала бинт з ватою й перев`язувала бинтом руку,
- Напевно два рубці залишаться, основне, щоб інфекція не попала. Оце так пам`ять буде за зустріч. Та скільки пам`ятаю тебе, був сміливчиком в нас, тож заживе, де подінеться.
Олег, серйозно дивлячись на неї,
- Ага, до весілля заживе, як люди кажуть.
Вона, тримаючи зеленку й бинт в руках, присіла біля нього,
-А, що може привіз наречену з собою… То коли весілля?
Він не очікував такого запитання, розгубився. Та все ж прямим поглядом дивився в її очі, наче хотів , щось знайти, раптом нагадав,
- О! Почекай!
З кишені дістав шоколадку,
- Це тобі!
Здвигнувши бровави стримано взяла й знизавши плечима, часто кліпаючи очима, намагалася приховати усмішку на обличчі.
- Це, що замість відповіді? То, хто ж вона?
Раптово відчинилася хвіртка, загавкав Дружок, за ним йшов батько. вмить різко змінилася на обличчі,
-О! Тато з рибалки йде!
Дружок кинувся гавкати на Олега та коли він назвав його по імені, пес, виляючи хвостом, вже лише обнюхав його. Зробивши коло на обійсті, розлігся під хатою й спостерігав за кожним рухом присутніх.
Батько підійшов ближче, до стіни притулив вудочки, Тані подав відро з рибою. Задоволено простягнув руку,
- Ти диви, це чи ти Олеже?! Ну і вимахав, помужнів! Справжній чоловік став. Добре, що нас не цураєшся. Привіз дружину, чи сам?
- Та в нас є свої дівчата - красуні, нащо нам кацапки,- ледь почервонів, крадькома дивився в сторону Тетяни.
Вона, почувши відповідь, поспіхом схопила синю пластмасову миску, що висіла на стіні й вийшла з веранди. Уже в ній плпвала риба, в різні сторони летіли бризки.. Дівчина затримала на ній погляд, впіймала себе та думці - ти ба, не одружений.
Батько, знімаючи чоботи, торкнув рукою Олега,
- А ти сідай, не соромся! Зараз підемо в хату.
Й гучно до доньки,
- А ти чого гостя тримаєш на веранді…. Гайда електрочайник включи, почаюємо. Думаю Олег не поспішає, а тоді й риби почистемо, звариш юшки. Там і мама приїде, автобус за розкладом їздить, дякувати Богу дорога не розбита. Хіба ж гостя на суху зустрічають, вина виноградного, вистояного скуштуєш. Три роки назад гарно вродив виноград, ми з Танею добре попрацювали, ще літрів сорок є.
З усмішкою на обличчі, вона міцно зав`язала хустку й поспішила в хату. Можливо й справді треба так гостей приймати. А вуса йому пасують, цікаво, а як же цілуються з вусами? Від настирливих думок, ледве стримувала сміх. Перед очима його приваблива усмішка. Дивно…. не одружений. Тож будемо приймати гостя, а справді, чому б і ні….
2 ч.
Дівчина вдчувала гучне серцебиття, за чолом доганяли божевільні, поплутані, сполохані думки. Ой, який в мене вигляд! Не знімаючи з себе курточки, в своїй кімнаті стояла перед дзеркалом. Ото, ну справжня селючка, тільки в скафандрі. В душі сміялася сама за себе, диви, він мабуть теж сміявся з мене, ще й така розхристана. Хвилювання переповнювало душу, легкий трепіт тіла, немов в очікуванні чогось важливого. Мов пташечка пурхала по кімнаті. Ой, треба переодягтися та косу заплести. Машинально включила електрочайник. Ой, аж в голові дзвенить, а що, заплету косу, складу віночком, мені ж так краще.
Тим часом, Микола стягував рибальсьькі штани, з захопленням позирав на Олега. Думки, як бджолинний рій - козак, що сказати, от такого б зятя, славний, ще й з гарної сім`ї,
- Я зараз до корови подивлюся та води їй занесу, десь має отелитися наша Красуня. А ти йди до хати, не соромся. В тебе такий розгублений вигляд, наче вперше в нас. Тішся, адже молодий, бо ці роки швидко проходять. Чи ти, ще не знаєш солодощів хмелю від кохання. Он Славко - твій однокласник, вже двоє діток має. Гайда, сміливіше хлопче, чи кацапки нічого не навчили… Йди до хати, не чужий же…
За мить Олег мав вигляд вареного рака. Він, як ошпарений зняв з себе курточку, знімав взуття,
- Та Миколо Васильовичу… йду. З задоволенням зайду в хату, я ж і від вина не відмовляюся.
Підморгнувши, Микола у хату відчинив двері,
- Заходь. А, я зараз…. Я швидко справлюся…
Олег, переступивши поріг, біля столу побачив Таню, вона саме вийшла з кімнати.
- Ух ти!
- Від раптового вигуку вона різко почервоніла, повернула голову в його сторону, кліпала округленими очима.
Зиркнув на її сонячні очі, стояв як укопаний.
- Та ти ж не лякай так, проходь… А де ж тато, чому не йде?- від хвилювання потирала руку об руку.
Хлопець не міг відірвати від неї очей,
- До корови пішов… подивитися.
На столі в тарілці лежала розламана на маленькі шматочки шоколадка й глибова миска з бубликами.
Вона крутнулася на одній нозі,
- Зараз подам чашки, чайник закипів, сідай до столу.
По спині відчував холодний піт, в душі сварив себе. Тю, думав все так просто,чому такий нерішучий. Ті очі, як очі мавки, але ж славна. Присів за столом. За мить в хату зайшов батько, бадьоро усміхнувшись,
- Ну, що голуб`ята чай солодкий буде чи ні? І позираючи на стіл, запитав,
- А шоколадку де взяла?
Донька змовчала, Олег знову почервонів. Батько зрозумів, нащо було запитувати, заставити хлопця почервоніти,
- Ну то наливай чайку і то скоро, бо наша Красуня, ось – ось буде мати телятко.
Парував чай.. Вона на стіл поставила варення з чорної смородини, не рішуче запропонувала,
- Можливо хто в прикуску з варенням любить…..
- Молодець,- позираючи на Олега, похвалив батько, - Ось так і треба гостей зустрічати…
- Ти оце шоколадку приніс,а я своїй Олі « барбарис» приносив, хрумали, прицмокували на пару й сміялися, хто швидше з`їсть. І бувало, коли в полі на посівній, прибіжить до мене, пиріжків принесе, а я їй цукерку… Така вона молодість, як весна квітуча, ще й солодка…
Знадвору почувся гавкіт Дружка.
- О! Ти хлопче вдалий на починок, до нас, ще хтось добирається.
Почули жіночий голос,
- Заходьте… Заходьте, не соромтесь, зараз про все домовимося.
Таня здивовано,
- О, мама приїхала! Кого запрошує?
Ольга відчинила двері й голосно,
- Приймайте гостей!
До хати зайшло троє чоловіків. Двоє, можна сказати, хлопці, дуже схожі між собою, а один років п`ятидесяти. Тільки всі привіталися, Ольга запросила до столу,
- Як добре, ще й гостя маємо, з приїздом Олеже!
Він, підвівшись подякував, хотів вийти з-за столу та вона торкнулась плеча,
- Куди поспішаєш, хіба ж годиться, гості в хату, а ти з хати. Не тікай, можливо щось порадиш.
Помічаючи на собі погляди хлопців, дівчина вмить почервоніла, зірвалася з місця.
-Так – так доню, давай чашки, хлопці з дороги, поп`ємо чаю та й домовимося про дах.
Тільки тепер Таня нагадала, що батьки мали розмову, знайти когось, щоб шифером перекрити дах сараю. Вона розставила чашки, нахилилася до матері, прошепотіла,
- Мамо, я тут більше не потрібна. Піду корові води дам.
Швидко одяглася в курточку й вийшла надвір. Ну слава Богу, позбулася поглядів. Дивилися так, наче на оглядини прийшли. Витягла з криниці води, хлюпнула на обличчя. І чого так розпашіла, як хто жар висипав на мене. Позираючи до вхідних дверей хати, поспішила в сарай.
За мить вискочила, наче за нею хтось гнався. В очах сонячні іскринки, забігла до хати,
- Ой, яка то радість, тату, телятко є.
Микола протягнув руку до чоловіка, той привітно посміхнувся,
-Дякуємо за чай! Домовивилися, через три дні будемо у вас.
Таня поспішила на подвір`я, закрила в буді Дружка, щоб часом когось не хапнув. За мить біля неї стояв Олег,
-Таню, пройдемося, така погода гарна. Може до ставу сходимо.
Вона намагалася не виказати себе, що задоволена його пропозицією. Ледь стримувала усмішку, відводила очі, то до хати, то десь вдалечінь.
-Якщо батьки нічого не скажуть, то пройдемося. Їм зараз не до мене, до корови підуть. Олег попрямував до криниці,
-Давай зо два відра води витягну, нині потрібна буде.
Батьки провели гостей за хвіртку. Олег тягнув воду. А Таня з під лоба спостерігала за ним - диви, такий простий, хазяйський, ще й сильний, так легко тягне відро.
Усміхнений батько, поглянув на доньку, підморгнув й голосно,
-Олю, то пішли до корови.
Вона находу одягала стареньку курточку, поспішила в сарай.
Олег задоволено взяв Таню за лікоть,
-То, що скажеш?
Його дотик, як струм по тілу. Гучно забилося серце, наче в кулак хотіла затиснути хвилювання, перевівши подих, на згоду кивнула головою, йшла до хвіртки,
-Ну пішли, може повідаєш про щось новеньке….
Вони вийшли з вулиці, до ставу йшли мовчки. Війнуло прохолодним вітром. Олег поспішив - їй на голову накинути капішон від курточки,
- Що чобітки взула добре та і цим захиститися не завадить. Весняний вітер вередливий, може й провіяти. Тут на пагорбку, добряче повіває.
Вона різко повернулася до нього, дивлячись прямо в очі,
-А ти без шапки, то нічого? Ти не промерзнеш? Чи вважаєш, що я маленька?
З легким хвилюванням, він поклав дві руки на її плечі,
-Ти поруч біля мене, мені вже тепло.
Трохи соромлячись, лед –ледь відвела голову в сторону. Ніжний дотик руки до підборіддя. На мить завмерла, стільки ніжності і тепла в його погляді. Раптовий дотик уст, мов пробудив її. Вона легенько торкнулася руками його курточки,
-Почекай… Це що в нас з тобою побачення?
І кліпаючи красивими очима,
-У нас з тобою така різниця у віці….
Думка- ну, як дитя, яка наївність, пригорнув до себе,
-Таню, облиш говорити дурниці! Шість років- не сміши, а кажеш не маленька. Вона мовчала. Їй так комфортно в його обіймах. Впнувшись носом в курточку, пробурчала,
-А я ото якось думала, як цілуються вусаті чоловіки, що відчувають дівчата та жінки.
Він, раптово голосно засміявся, як метелика, відпустив її з своїх обіймів. А потім знову подивився їй в очі, посерйознішав, припав до уст.
-Ти така солодка, спокуслива, пахнеш м`ятою…
-Та то коси пахнуть, а не я, - прошепотіла, опустивши голову.
Якийсь час йшли мовчки. Згодом попросила розповісти про себе, де працював, що бачив в Москві. Він мало про що запитував.Поки навчалася в школі, брат всі новини описував.Писав і про хлопців - однокласників, які намагалися позалицятися до неї.
Вони йшли не поспішаючи, він відстав від неї. Відразу відчула, що його близько немає, розвернулася назад. Вже поспішаючи, доганяв її, підніс маленький букет квітів рясту,
-Це тобі! З весною тебе! Поцілував в щоку.
- Дякую –
- Не знаю які квіти твій тато дарував мамі та тобі від мене поки що ці. Перші квіти, як перше кохання, як перші поцілунки, їх не забути. Пригадую, любиш волошки, ромашки, маки польові та це ближче до літа, прийде час, ще подарую не один букет.
Вона підносила букетик до носа, злегка посміхаючись, взяла його під руку. Олег, від задоволення, аж примружив очі,
-А подяка тільки словами.
Раптово почервоніла, легенько махнула рукою, пришвидшила ходу,
-Гадаю мені пора додому.
Він майже доганяв, схвильовано запитав,
-Таню, а ти для мене на Івана Купала сплетеш віночка?
-Тю – зненацька вирвалося в неї, - Ти що свататися надумав? Так мені ж тільки вісімнадцять…
Лише одна мить, стояв навпроти неї, обома руками взяв її за голову,
- Саме квітка в вісімнадцять!
І нахилився поцілувати та вона наставила руки,
- Почекай Олеже, почекай! Я до обіцянок не готова, який ти жвавий, в тебе все так просто. Квіти, віночок, а життя воно складне…
І вже затріщала, як цокотуха,
-Знаєш, недавно передивлялася мамину стару валізу. Ти ж знаєш мама гарно співає, розповідали, що в молоді роки, своїм співом все село чарувала. А тато, навіть хвалився, що з лісу, їй соловейко підспівував. Це напевно він жартував. Я знайшла старенький пісенник, а там в одній пісні є такі слова » Постав хату з лободи… А в чужую не веди…»
Вона так сказала ці слова, наче трохи підспівала й пішла вперед.
Олег мовчки взяв її під руку і хриплуватим, наче стомленим голосом запитав,
Таню, можливо ти плануєш своє життя поєднаним з Олексієм.
-Ні – ні! - не вагаючись, жваво заперечила,- Якщо він і на випускному був заради мене, це не значить, що в мене з ним якісь стосунки.
І тут же здивувалася, а звідки він знає? О! Це напевно від братика, от шпигун.
Вони підходили до обійстя. Олег не знав, як краще поступити,чи тут попрощатися,чи все ж таки зайти попрощатися з її батьками. Вона вирвалася вперед, відчинила хвіртку, голос подав Дружок. Вона весело до нього,
-Це свої, не зявкай!
Біля сараю копошилися батьки. Батько мив корито, а мати на терці терла буряки й кидала в корито для гусей. Гуси час від часу подавали звуки, а гусак сердито шипів на курей, які підскакували до чергової порції натертого буряка.
Дівчина окинуло всіх поглядом й голосно,
-Ну що, кого привела Красуня?
Батько посміхнувся,
-Гарна ознака, гості в хату - бичок є. Прибуток, це завжди добре! А, що Олеже легкий на вдачу?
Мати, перестала терти буряк, поглядом зміряла обох з голови до ніг,
-Часом не до ставу ходили? Що Олеже десь - то дитинство згадували, тягне в рідний край?
Олег тупцювався на місці, наче виправдовувався,
-Та я ж на заробітки їздив. І не думав з села виїзджати. Тепер і тут є робота. Он брат бригаду збирає, будуть новобудови.
Батько витирав руки об фартух дружини,
-А, що правда, що якісь бізнесмени недалеко від магазину землю придбали? Хто вони й що будуватимуть, не знаєш? Чутки всякі ходять, хтось каже медпункт новий буде, інші кажуть комусь з наших землю виділили.
Олегові незручно зізнатися, що будівельні матеріали завезені братом для двох будинків. Для його оселі та для оселі меншого брата, який в цей час навчався в місті на стоматолога. Тож він вирішив про це багато не говорити,
- Та цим брат займається, а що буде, згодом побачимо.
На околиці села старий сільський медпункт давно пустував, з медсестер там ніхто не хотів працювати. За ті нещасні дві тисячі гривень, де немає води та пічне опалення, бажаючих не знайшлося. В селі знали медсестер, при потребі йшли до них додому, ті допомагали ліками і при потребі робили уколи. Інколи радили, їхати до лікаря в районне містечко. В меншого брата були думки відновити медпункт, згодом відкрити стоматологічний кабінет, якщо звичайно на це піде сільрада.
В розмову втрутилася мати,
- Може промерзли, то гайда до хати. Таню, запрошуй, он бачу вуха почервоніли.
Він не заперечував йшов за нею. Зачинивши за собою двері, запала тиша.
Таня зняла курточку,
То ти справді замерз, а казав я тебе зігріваю.
Усмішка прикрасила його обличчя,
- Та я не хотів заперечувати, хотів поцілувати тебе, потім піду.
- Ну тоді в щічку,- її веселий голос розрядив напруженість.
- А, що заважають мої вуса ?
Вона за мить посерйознішала,
- Гадаю на сьогодні досить…. Що, як мед так, ще й ложкою?
Її хитрий погляд спровокував до поцілунку.
- Вона обома руками товкла його в плечі, звільнившись від поцілунку, заговорила слабким тихим голосом,
- Ну, досить…. Олеже досить… Йди пока батьки не прийшли.
На згоду кліпнув очима,
- Я на днях появлюся. Бувай…
Вийшовши з хати, господарям подякував за гостинність і попрощався.
Уже за хвірткою Олег полегшенно перевів подих. Ну здається все йде за планом. Ой весна - весна, що ти робиш з нами…
Таня ж дивилася у вікно, як він подавав руку батькові, щось говорив й пішов. Зайшла в свою кімнату, впала на ліжко. Думки- отакої, чотири поцілунки в першу зустріч. Хіхікала, задоволено морщила носа. А й справді впорола дурню, про вуса сказала. Про все розповів, а от чим буде далі займатися не сказав. Він то закінчив ветеринарне училище,чи й справді в нашому селі буде свій ветеринар. Тут нагадала про свято Івана Купала. А, що можливо й то правда, як візьме з води мій віночок. І широко відкривши очі, весело вголос,
-От тоді можна й піти з тобою у весільний танок!
До хати зайшли батьки, зірвалася з ліжка,
-О, а я оце хочу переодягтися та щось по телику подивитися.
Вона помітила, як переглянулися батьки та запитань ніяких. Задоволено примружила очі, їй - це було на руку, треба часу впоратися з розбурханими емоціями. Все зважити, навчитися опановувати себе, а й справді, не поводитися, як дитина. Ой, впіймала себе на думці - напевно я дорослішаю.
Далі буде
ID:
872905
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.04.2020 16:13:34
© дата внесення змiн: 01.03.2021 10:23:52
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
