В котрий раз, подумки,
ти намагався вкрасти мої помисли з очей,
знов питаючи про речі, що до болю цікавлять.
А я дивилася ззовні на кольорову парасольку
і на дощ, що струмінцем стікав над нами
по натягнутій матерії.
Про те я й сама себе питала.
Та, мабуть, дізнатись правду
неможливо -
вона схована силами, вищими за мене.
І нащо воно тобі?
ЩО ТИ хочеш дізнатися? Хитаєш головою.
(Надію, знаю!)
А я мовляю: то шкідлива звичка, отрута,
що зжирає, ковтає силоньку почуття.
ВІДЧУВАЄШ тепло, прохолодну енергію.
Захоплюючу, стримуючу, яка
відновлюється, народжується
вже
інша. Могутніша. Цілує моє волосся,
вдихає аромат єдиного тіла і не контролюючи
розум, шепоче глухе теє:
«Ми. Назавжди».
КОЛИ розчиняючись в весняному небі
в очах мерехтіли кришталики бірюзи,
з моїх долонь кормилося щастя.
Те, чому не існує ціни.
ТЕБЕ це захоплювало. До сліз, бо
ти втрачав когось, неспинно цілуючи
мої зап’ястя. Хіба так
ЦІЛУЮТЬ?
Подивись в очі.
Дивись!
Прочитай все. Я згодна…
На жаль,
ти знайдеш там те, що більш за все
боявся
почути від мене вголос….
2008.
Оценка поэта: 5 Коли мене цілують, я відчуваю втому, бо після поцілунку мене ведеш до дому, й зі мо` розпочинаєш якісь шалені рухи... А я тобі у відповідь: куди суєш ти руки? Не ображайся . Молодець . Мені сподобався вірш
Free_Lynx відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
