Мелодію голосу надто аж скоро,
Душа забуває мов ретро мотив,
Мабуть у житті вже нема ніц святого,
Та серце чекає…Чекає ще див.
Очікує стріли Амура сліпого
І тиску безжалісних вбивчих лещат.
Так хочеться вірити…В щось, хоч у когось,
Та замість молитви прокльони звучать.
Розплескана віра мов сік зі стакану
І осад в надії, як в кислім вині,
Хоч цідиш його через пам`яті марлю,
А він, як на зло, осідає на дні.
Роками придавлені всі сподівання,
Руками щось зроблено, де ж та ціна?
Життєві шляхи, це суцільне блукання…
А доля, на жаль, як у всіх лиш одна.
Мелодія голосу майже забута,
Обличчя все рідше приходить у снах…
В минуле чіплятися-звичка набута,
Мабуть, цю любов, дав Всевишній, дарма.
Уривки мелодії – ноти на серці,
Ще інколи чую вночі голос твій,
Та півні-кати знов по-варварськи, вранці,
Зруйновані, пам`яті, палять мости.
