А раптом за тим палючим світлом
Нічого нема
Лише темнота...
А раптом на цьому закінчується вічне життя...
Як би ти тоді жив? Когось би убив?
На голку би сів? Чи дорогами із коксу тужив?
А раптом за її очима нічого нема...
Лише незвідана пустота...
Марна й дармова душа
І незайманість її то афера була
Щоб ти тобі робив? Іншу шукав би в пітьмі? Іншим дарував би букети з душі? Падав би на коліна і так же само вив, мов поранений у самісіньке серце звір?
А раптом ти ніколи в житті не любив...
Усе попереднє чуття, то лиш вияв злив.
То лиш страх самоти і нічної пустоти...
І твоя жінка насправді чужа!
Коли її судомить у ліжку, вона мріє, що вона не твоя...
Щоб ти тоді робив? Яким би чином її убив? Чи убив би її у собі? Шукати мчав би у інші світи? Інший колір, інший смак! Інший знак...
Страшно, якщо за ти світлом нічого нема
А серце це теж саме, що наприклад, рука
І воно не відчуває нічого з душі
Бо найстрашніше, якщо немає її...
