Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Каяття… /проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Каяття… /проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3

Пошук


Перевірка розміру




Каяття… /проза /

Ранковий гомін пробуджував місто…. Володя,славний чорнявий хлопчина, проснувся й відразу позирнув на двері до балкону… Ага, ось, що мене розбудило. Й швидко одяг спортивні штани, потягуючись, вийшов на балкон. Літній вітерець здіймав чуприну, він озирав все навкруги й тішився. Ну от нарешті батьки отримали квартиру, як добре, ще й школа близько. Хоча й навчатися залишалося два роки та все ж так було приємно. Легке хвилювання переслідувало його, вчителі ж інші й колектив класу, як приймуть? Та школа, де він раніше навчався, знаходилася на околиці міста. Його сім`я жила в старому приватному будинку, що залишився від бабусі. Неподалік березовий гай, шкільний стадіон й здавалося рукою подати до Дніпра, який всіх приваблював до себе, особливо в теплу погоду. Було де розважитися з друзями, свобода. За цим, всім звичайно шкодуватиме, але ж все рівно щодня їздити туди не буде, бо не близько. Задоволено, примружуючи очі, повернувся в ліжко, намагався, заснути. На душі тепло, бажання поніжитися в ліжку та чому й ні, адже батьки теж відпочивають. Його розбудили веселі голоси і брязкіт посуди з кухні. Магнітом, потягнуло на балкон, ще раз подивися, куди потрапив й в якому середовищі буде знаходитися. Здивувався від побаченого, це так зранку?! Між квітучими акаціями, за довгим столом, декілька чоловіків грали в доміно, про щось сперечалися, махали руками й раз - по - раз сміялися. Хлопця все цікавило… Ледь перехилившись за поручні балкону, всміхнувся, побачивши біля кожного під`їзду дерев`яні лаковані лавки. О, це ж так добре, для всіх комфортно. За сквером знаходився такий же п`ятиповерховий будинок і біля кожного під`їзду теж виднілися лавки. Здається тут, не сумно буде, в дворі знайдуться друзі, з такими висновками, повернувся до кімнати. Він чув, як грюкнули вхідні двері і відразу пролунав голос мами, - Синку, тато вже пішов на роботу, може ти мені складеш компанію поснідати? Думаю вже час…. Нова школа, нові друзі… Все ввійшло в свою колію. З цього ж будинку двоє однокласників і з будинку навпроти декілька дівчат. Всі ходили в одну школу, але навчалися в різних класах. Теплими вечорами, в дворі за столом весела компанія, приколи, анекдоти, інколи, під настрій, бринькали гітарою. Хлопець, хоч і не вмів грати ні на якому музичному інструменті та коли хтось співав, то з задоволенням підспівував. Майже щоранку Тамара виглядала в вікно, до будинку навпроти. З під`їзду виходив Володя, він привернув її увагу з першого вечора, коли в сквері зібралася молодь. Кохання з першого погляду, їй хотілося бути з ним поруч, чути його голос. Раділа ранковій зустрічі, як всі йшли до школи, в очах веселики і ніжні погляди, в надії, що помітить. Але її теплий погляд, веселий сміх, не привертали його уваги. Чому? Скільки раз запитувала себе, такий холодний, немов айсберг в океані. Чи, ще в душі буяло дитинство? Їй інколи здавалося, що жодна дівчина не зможе привернути його уваги до себе. Вона ж, хоча й мало його знала та при кожній зустрічі уявляла себе нареченою біля нього. Вечорами, сидячи в сквері з друзями, сум не відступав авд неї. Молоде серце тріпотіло,та все ж не втрачала надії, що колись, він їй запропонує зустрічатися. Півтора року швидко пролетіло… Напередодні Нового року, хлопці й дівчата збиралися відсвяткувати Новий рік у одного з хлопців вдома. Компанія знайома, всі з двору. На перший погляд закоханих і не було та коли розпочалася вечірка, як голубки, сиділи по парах Лише Володя, як одинокий дятлик,торкав струни гітари й відразу притримував рукою,не чекаючи відлуння. Ніби замислившись, за кожним дотиком струни, трусив головою. Неподалік, за столом, сиділа Тамара, любувалася ним. Сьогодні дівчина одягла найкращу сукню, виділялася від всіх дівчат модною зачіскою, навіть зробила легенький макіяж. Те, що вона молодша за всіх, по її виду і поведінці, цього не скажеш. Вона ледь схилившись, з під лоба вирячила на нього круглі волошкові очі, довго дивилася, здавалося хотіла впіймати його погляд. Помітивши, що кожен зайнятий своїми розмовами, за мить, поправляючи коротке волосся, присіла поруч з ним. Він підморгнув і несподівано для неї, почав награвати музику пісні « Лада». Тамара на якусь мить розгубилася і посміхнувшись, нагнулася до нього.Вони тихо заспівали пісню вдвох. Відчуття щастя наповнило душу дівчини,адже він звернув на неї увагу. Вже світало, всі розходилися по домівка…. Тамара, мило всміхаючись, сиділа на руках у Володимира, який ледь тримав в руці келих з шампанським. Його сині очі, п`янкі, туманні, він майже не вловлював ті слова, що шепотіла дівчина, весь час поправляючи виріз сукні на пишних грудях. Йому б засоромитись, почервоніти, як колись в класі, в таких ситуаціях, а тут все інакше, в голові гуділо, відчував спокусу близькості. Проснувся Володимир на дивані, в кімнаті де відбулася вечірка, не розумів, як могло таке статися. Повертаючись на бік, поруч помітив жіночу білизну. За мить його обличчя стало червоним, як ошпарений окропом, зірвався з місця. В дверях, в короткій майці стояла Тамара. Вона глянула на нього усміхненими очима й зробивши зо два кроки по кімнаті, підморгнула, -Ти не хвилюйся, ніхто й ні про, що не дізнається. Я просто думала подуріємо і все, а вийшло, як вийшло… Це напевно я більше винна, бо ти був у дрезину п`яний… Володимир дивувався, ніяк не міг второпати, що він і з нею? Ті веснянки на обличчі, не приваблювали його, хоча очі й насправді мала красиві. Йому хотілося якнайшвидше впасти в своє ліжко і добре виспатися. Спішив додому, думка переслідувала; хай йому біс, вперше переспати з дівчиною і не пам`ятати! Як це могло статися, не вкладалося в голові. Тамара наче спокійно подивилася вслід, але в душі від хвилювання тремтіла. Який він загадковий і мій та легкий страх бентежив душу. Заспокоювала себе, а може минеться., обійдеться без наслідку. Роїлися думки, можливо згадає все, що було вночі й буде моїм на все життя. Її серце давно страждало за ним, вона при друзях стримувала свої почуття. Боялася осуду, сама ж не приваблива, а він красень. Знала, це великий гріх. Якщо ж батьки дізнаються, не переливки будуть, можуть навіть з дому вигнати. Якби ж не ходили до тітки Ганни з молодшою сестрою( Наталя була на три роки молодша за неї), в секту п`ятидесятників, тоді б напевно, по - іншому дивилися на життя. За вікном справжня зима…. В сквері зимова казка; всі дерева й кущі покриті білим, сяючим пухом, снігові пагорби синявою й сріблом переливалися на сонці. Два дні поспіль вирувала хурделиця, а згодом вдарив мороз. Ніхто й носа не висовував з квартир, лише інколи перегукувались з балконів. Шкільні канікули Володя провів вдома, не мав бажання спілкуватися з ким – небудь. Скільки не намагався згадати новорічну ніч, але йому зробити цього не вдавалося, запав сумнів, а чи й справді щось було? А можливо то вино розлили, заспокоював себе. Напевно хотіла привернути увагу, заздалегідь спланувала, але ж в чужій квартирі! Та врешті ж я не лопух, щоб піддатися на таке! Навчання в школі відволікало від думок про особисте життя. Він більше приділяв уваги книгам, намагався уникати зустрічі з Тамарою. Вона ж лише зі сторони закохано дивилася на нього, блідніла й червоніла пригадувала спокусливу ніч. Чи шкодуватиму? Запитувала себе і тут же, відкидала думки, ні - ні, я буду з ним. А час летів…. Володимира, після закінчення школи, від Військкомату, послали вчитися на курси водія. А за пів року й призвали до служби. За його проханням, батьки гучних проводів в армію не робили. Ввечері, напередодні від`їзду, лише декілька хлопців з гітарою, завітали до нього в гості. Та не став він в армії водієм. В Військкоматі видних хлопців відбирали в морфлот й не оминули його, адже з групи виділився міцною статурою, зростом. Змінювалися пори року…. Позаду три роки служби в морфлоті. На початку літа повернувся змужнілим, справжнім чоловіком. Мама, побачивши його, ніяк не змогла заспокоїтися, зупинити сльози радості. Напевно вже ж є передчуття жіноче, інтуіція…. Напередодні, Тамарі сон наснився, що вона босонога, йде по траві. А назустріч їй йде Володимир, пристальний погляд, мило всміхається. Але за мить очі сумні, махнувши рукою зникає поміж дерев. Вона в цей день всі очі прогледіла, чатувала біля вікна. Ледь вгамовувала хвилювання, гостра думка - сон в руку. Виходила на балкон,затамувавши подих, зирила на вхідні двері його під`їзду. Пригадувала розмови хлопців, що має скоро приїхати. Від думок вискакувало серце з грудей, можливо тепер,через стільки років мене згадає, помітить. Тож не така, як була чотири роки назад, веснянки зникли й зачіску змінила і стан красивий. Он, мама каже, що славна дівка стала, а то була, як обпатране курча. Вже й на шиї в мами не сиджу, як інші дівчата. Після навчання маю пристижну професію бухгалтера в ДСК, зарплата гарна. Вечоріло… Як в минулі часи, в дворі біля столу зібралася молодь. Двоє друзів Володимира вже й одружилися, закохані пари сиділи обійнявшись. А він, з сумки виставив на стіл шампанське, кілька стаканів та коробку цукерок, припрошував всіх випити за його повернення. Тамара спостерігала з вікна, любувалася ним, згадувала ту, єдину ніч й раз – по - раз витирала непрохані сльози Взяти, ось так просто й підійти? Та ні, не піду, скаже бігаю за ним. Й перед іншими не зручно, раніше, як збиралися всі, звали до себе в компанію, а зараз тиша. Підкрадався сумнів, каяття в душі, можливо я тоді поспішила. В кімнаті напівтемрява, з магнітофона лунала музика. Присівши на стілець, до пізньої ночі, Тома не відводила очей від компанії. Скільки думок передумано, стільки віршів не вголос, а про себе прочитано…. Себе втішала, як має бути так і буде. Чим відволіктися, що зробити, щоб не думати про нього? На це, вона відповіді так і не знаходила. А час летів… Пройшло лише два місяці, як він повернувся, Томі так і не довелося з ним зустрітися. То захворіла, два тижні провалялася в ліжку, то на роботі дали путівку, поїхала відпочивати в Євпаторію. Хто б упустив такий шанс, тим паче батьки дозволили вирватися з дому. Три тижні відпочинку, Тамарі не принесли втіхи. В кімнату поселили дві старенькі бабусі, які часто дрімали та спілкувалися між собою, тільки й розмов про розбещену молодь. Позирали скоса та попереджали, щоб часом не привела якогось кавалера в кімнату. Вечірні прогулянки біля моря, крики чайок навіювали сум, думки за нього, як він там, чи забув? Шкодувала, що змарнувала час, не наважилася зустрітися з ним. Потяг набирав швидкість…. Вона поверталася додому, думки тільки за нього.Хвилювалася, тремтіло сердечко, а чи й впізнає? Золотистий і шоколадний загар пасував їй. В плацкартному вагоні багатолюдно, гамірно від розмов і сміху. Навпроти неї, на нижньому місці, присів білявий чоловік середнього віку. Вона помічала його прискіпливий погляд й чомусь зразу ніяковіла. Та згодом їй це набридло і поглядом погордливої зневаги зміряла його з ніг до голови. За мить,на його перекошеному обличчі з`явилася посмішка, він підморгнув. Ще тільки цього не вистачало, подумала й різко відвернулася до стіни… А він, нікого не соромлячись голосно, - Ото загарчик… Гарна краля! От дурень старий, хотілося відповісти на його слова, але стрималася. Думки - думки, як в полі квіти, що хиляться від вітру.… Мені б його, якнайшвидше зустріти, думаючи за Володимира, засинала, погойдуючись в вагоні, як в колисці. Потяг прибув о десятій ранку… Літній вітерець приємно торкався обличчя й злегка розвіював волосся. В піднесеному настрої, швидко котила валізу по асфальту, з усмішкою позирала довкола, - Ну от, кілька метрів і все, я вдома… Цікаво, а він на роботі, чи вдома? Сьогодні ж субота... Проходячи мимо будинку, в якому жив Володимир, на лавці помітила знайомих, в кожного на грудях зліва прикріплена біла квітка. Тю, що це весілля? Цікаво в кого? Немов підкрадаючись, прошмигнула поміж дерев скверу, за мить стояла в дверях свого під`їзду. Цікавість роз`ятрила душу, відчувала приплив крові до обличчя, все ж озирнулася. Одягнений в чорний костюм, Володимир тримав за руку Оксану. Дівчина в весільній сукні мала вид принцеси. Тамарі, наче хтось шпилькою кольнув в області серця. Це ж дівчина з його будинку, з другого під`їзду! Це ж, як? За мить стояла біля дверей своєї квартири. Тремтіли руки, ледь попала ключем в отвір замка. Душили сльози, розпач розривав груди, впавши на ліжко, схлипуючи, ридала в подушку. - І, що це, за життя!? Це ж не правильно, не так мало бути! Не так Володю! - виривалося з грудей. Чому він її вибрав і коли зустрічалися? От дурепа, чому впустила його? Сто запитань, а відповіді немає, душа мліла й боліла, серце гупало, немов хотіло вискочити. Суттєво виснажена риданням, час в від часу схлипуючи, тулилася до подушки, хотіла в ній знайти розраду. Від сліз пекло в очах, по - зрадницькому злипалися повіки, забулася у тривожному сні. Вона проснулася від голосів, батьки з сестрою повернулися з суботньої служби. Мати, побачивши її в ліжку, поцілувала в лоб, -З приїздом доню! А чому одягнена? Часом не захворіла? -Та ні, не виспалася в потязі, людей в вагоні, як бджіл в вулику,- тільки й встигла сказати ці слова, як в кімнату забігла сестра. Тихий сімейний обід…. Мати час від часу дивилася на Тамару, помітила зміни в характері. То все донька весела, а це лише кілька речень про відпочинок і вже мовчання. Мати не витримала, - Доню, в тебе, щось сталося? - Та ні! Все гаразд…. Оце з`їздила, побачила інше місто…. Як там люди живуть. Роблю висновки, дорослішаю мамо…. Сестра обійняла її, - Я так сумувала за тобою. Ой, там на книжній поличці, тобі від Оксани запрошення на весілля. Володька, з іншого під`їзду, на ній одружується, це ж сьогодні, підеш? Тамара ледь зблідла. Намагалася не виказати себе, це їй не до вподоби, відразу, встаючи із-за столу, - Яке там весілля, я з дороги, хочу відіспатися! Наталя поспішила за нею, - Ну то пішли! Розкажеш мені про море і про все - все, що бачила, а потім і заснеш… Минула зима…. Позаду розчарування в житті, вся в роботі. Інколи через вікно, бачила завжди веселими, усміхненими Володимира з Оксаною. Кудись би втекти звідси, щоб їх не бачити, роїлися думки в голові. Згадуючи ніч з Володимиром, охоплював сором і каяття. Мабуть тоді, я все ж таки поспішила, то була помилка. Та знову підкрадався сумнів, а можливо б з часом і змогла завоювати його серце. Йшов 1980 рік…. По радіо тільки й розмови про будівництво Байкало - Амурської магістралі. Ешелонами, під оркестр, відправляли молодь на будівництво залізничної дороги. Тамара загорілася бажанням поїхати туди. Мабуть все ж доля, одного разу батько, прийшовши з роботи, розповів, що з його цеху молоде подружжя їде на БАМ. Не впустила цього шансу дівчина. Вмовила батьків відпустити, заробити грошенят. Та, як казала їм, треба ж колись стати самостійною. Три роки напруженої праці, Тамару відволікали від всіх думок. Працювала не за фахом, але мала задоволення. В ідальні мила посуд, а згодом, стояла поруч з кухаркою, готувала їсти, для робочих, що прокладали залізничну колію. Серед молоді, де вечорами пісні під гітару, заживала рана від загубленого кохання. З компанії до неї залицявся Іван, він на шість років старший за неї, не одружений, статурою й зростом нагадував Володимира. Дівчина визнала свою провину, каялася за те, що спокусила його в ту незабутню ніч. Час від часу сама собі спогадами сипала сіль на рану. Перше кохання, як зірка рання, то наче близько, у снах бачила його очі, а то десь далеко - далеко. Нарешті, вперше за всі роки взяла відпустку, з гарним настроєм, потягом їхала додому. Проїздом, зупинилася на один день в Москві, подивилася місто. Поспішала, саме в день її приїзду, сестра виходила заміж. Ось так, молодша і вже наречена… Можливо й правильно робить, одне не подобалося їй, що наречений, якого звали Сергієм, був з п`ятидесятників. Вона дуже рідко ходила на зібрання, декілька раз бачила його на службі в церкві. Що сестра в ньому знайшла, не могла зрозуміти. Невисокий та й з личка не красень, не привертав уваги. Біля під`їзду, кілька жінок гомоніли поміж собою, чекали на наречену. Вся сім`я проводжала Наталю, до автомобілів прикрашених кульками, що щойно під`їхали під самий під`їзд. Тамара йдучи позаду, неподалік від автомобілів побачила Володимира з дружиною. Вони привітно посміхалися всім. Оксана в знак привітання помахала рукою. Защеміло під серцем, не знати й чого та відчула прилив крові до обличчя, все ж відповіла змахом руки. А вони за ці роки й не змінилися. Тільки й встигла подумати та тут же, відразу відволікли від думок. Всі гомоніли, сідали в авто, поспішали в ЗАГС, а після, вінчання в своїй церкві. Вже позаду тисячі кілометрів… Тамара поверталася до своєї роботи. За вікном миготіли дерева, будови, але вона їх не помічала, все думки за Володимира, напевно щасливий, дивно, а дітей до цієї пори не мають. А час летів… Знову вся в роботі…. В дерев`яному бараці, в якому проживали всі, пішли розмови, що кількість працівників вже не треба. Хто хоче, може написати заяву на звільнення й повертатися додому. Одного вечора, в невеличкому клубі зібралися на прощальні збори. На столі лежали дві купи заяв, хтось залишався, мав бажання перейти на іншу ділянку, а хтось написав заяву на звільнення. Тамара з своєю компанією знаходилася в першому ряду, поруч з нею сиділо молоде подружжя, з яким вона приїхала сюди. Вони вирішили повернутися додому, в неї ж такого наміру не було. Іван запрошував її поїхати в Іркутськ. Дуже розхвалював місто, яке розміщене на березі річки Ангар. Обіцяв за фахом влаштувати на роботу, до того ж розповідав, що в перспективі можна отримати квартиру. А, що вдома на мене чекає? Стільки раз запитувала себе. До морозів звикла та й якщо набридне, то завжди зможу повернутися додому. До того ж батьки залишилися самі вдома. Чоловік Наталки, після закінчення інституту, по направленню поїхав в Кіровоград. Через пів року, як молодий фахівець, від заводу отримав квартиру. По приїзду в Іркутськ, Іван влаштував її на роботу в порту. Від роботи поселили в гуртожиток. Неподалік, за пів року мали закінчити будівництво п`ятиповерхового будинку для молодих спеціалістів. Її все влаштовувало, одного остерігалася, що майже всі люблять випити горілки. Особливо після отримання зарплатні, як якась навала нападала на чоловіків, після перепою по тижні не з`являлися на роботі. Дружба з Іваном продовжилася. Його сім`я вже декілька років живе в цьому місті. Самі ж родом із Харкова, приїхали на заробітки та отримавши квартиру залишилися тут. Іван часто зустрічав її з роботи, не одноразово запрошував до себе додому, хотів познайомити з батьками. Та Тамара наважилася на це, лише через рік, коли отримала двокімнатну квартиру в п`ятиповерхівці. Згодом і відгуляли невеличке весілля в ресторані, в колі найближчих друзів по роботі. Так, вона стала дружиною, але того вогню, того бажання бути коханою, не відчувала в душі. Чи то вже так звикла до Івана, чи все, ще спогад про Володимира стримував пізнати насолоду в інтимних стосунках. Але через рік Тамара завагітніла і мала намір народити дитя. Одного зимового вечора, йдучи з роботи, послизнулася, від болі не змогла підійнятися на ноги. Швидка привезла її до лікарні,але вже було запізно, стався викидень. Тільки на другий день Іван прийшов до лікарні, від нього тхнуло перегаром. Їй було боляче все ж намагалася не кричати, -Ось в чому справа… Це ти вчора замість того, щоб мене забрати з роботи, взяв напився… Адже знав, яка слизота по дорозі. Безвідповідальний ти Іване, з таким, як ти мабуть не варто жити, а тим паче виховувати дітей. Важкий період настав в її житті. Сімейні чвари з дрібниць, переростали в справжній скандал. Все ж через пів року, вони розлучилися. Та то тільки на папері, він все ж таки інколи приходив до неї і часом залишався на ніч. Як вона сама собі сказала, не заміжня, але часом є з ким зігрітися в ліжку. Він наполягав знову зійтися та вона вирішила, що в одну й ту саму річку два рази входити не варто. Тамара, раз в п`ять років приїздила провідати батьків, які звали повернутися додому. Але вона вирішила заробити північний стаж, щоб повернутися додому й тут отримувати пільгову пенсію. Одного разу й побувала в гостях в сестри, в Кіровограді. З щедрими подарунками переступила поріг квартири, адже Наталка вже мала сина й доньку. Дітвора раділа подарункам, а Тамара з сестрою тішилися зустрічі. Та то лише на пару днів й знову поспішала в Іркутськ. А час минав… То розквітали квіти, то завмирали, знову довкола засипали сніги. Перші сиві волосини, які побачила в дзеркалі, нагадували про роки, вже й мабуть час повертатися додому. Вона звільнилася, продала квартиру. Напередодні від`їзду прийшов Іван. - От і настав час повернутися,- ковтаючи сльози тихо проговорила, збираючи речі в валізу. Іван руками пригорнув її до себе. Він знав, що багато в чому винен, не раз каявся за свою поведінку. Та знав, що вона його з собою не покличе… Важка дорога додому, вже ж звикла до всіх і до всього, але треба повертатися, адже давно батьки жалілися, що важко одним, стали зовсім немічні. Кілька днів в потязі, скільки думок та спогадів про життя…. Ну, от і рідне місто. Обідня пора. Дивувалася, в Іркутську, ще так морозно, а тут вже пахло весною. Чарувало ясне сонце й чиста синь неба. Хоча сніг і лежав по обіч дороги, але вже майже весь сірий, струмочки води стікали на дорогу. Весняний вітерець,знімав втому переїзду. Вона, з двома валізами на колесах, їхала по дорозі біля будинку в якому жив Володимир. Біля його під`їзду побачила батьків і купу людей. Мати побачивши доньку, радо махнула рукою, спішила їй на зустріч. Слідом за нею, опираючись на палку шкутильгав батько. Зі смутком в очах, мати обіймаючи, розплакалася, - Добре, що приїхала, бачиш дитино, яке воно життя… Тамара зрозуміла, що хтось помер, але не хотіла запитувати. Вони, не поспішаючи, йшли додому. Мати тремтячим голосом, - Ми старі, то так і буде, а це ж, ще жити й жити та Бог забрав. Шкода, ще ж молода, напевно ж така, як ти. Ну ти ж знала Оксану. Кажуть цукровий діабет… Тапер і Володька сам залишився. Це років два чи три назад його батьки померли. а її то, ще раніше, кажуть в її мами теж був цей діабет. Господи, господи, хай Бог відводить всі біди. Тамара пригадала Оксану в весільній сукні і його, красеня в чорному костюмі, сльози - горошини потекли по щоках. В горлі ком, ледь видавила слова, -А Діти… Діти в них є? -Та, які ж діти,- заперечила мати, кивнувши рукою,- В неї цей, цукор, кажуть, ще був зі школи, народжувати заборонили. Тамарі кольнуло в області серця, як же він тепер один? Батьки повернулися до людей, що біля під`їзду, а Тамара переодяглася і вирішила, теж підійти, провести Оксану. Володимир без головного убору, схиливши голову, стояв біля Оксани. О, Боже де ж та чорнява чуприна? Чому зарано так весь посивів? Що роки роблять з нами? Вона не змогла стримати сліз. Їй шкода обох, це ж вже не молодість, що все в рожевих окулярах. Проживши роки, як сивина вкриває волосся, тільки тоді, розумієш, що життя прожити, не поле перейти. Тамара наважилася підійти попрощатися з Оксаною і висловити слова підтримки. Після її слів, він заплакав і поклав свою голову на її плече, вона ж, ковтаючи сльози прошепотіла, - Тримайся, Володю, змирися з долею. Ні, вона не поїхала на цвинтар, більше не хотіла бачити його страждання. Їй пекло в грудях,бідкалася на його долю. Минув тиждень….. Тамара готувала сніданок, коли почула дзвінок в двері, - Мамо, може відкриєте, бо я ж рибу чищу. Жінка відкрила двері, здивувалася гостю, - Тамаро це напевно до тебе… Помий руки, вийди. Здивувалася,але похапцем помила руки, поправляючи фартух, підійшла до дверей. Перед нею стояв Володимир, очі повні суму й безпорадності. Він тупцював ся на місці, то дивився їй прямо в очі,то намагався сховати сльозини, які наверталися, трималися на віях. Нарешті видавив з себе, - Нам треба поговорити… Легке тремтіння, холод пройняв тіло, щеміло під серцем та не відмовить же, - Зайди до квартири, я від батьків нічого не приховую. Переступивши поріг, він голосно, -Я всіх запрошую до себе на завтра, на дванадцяту годину. Прийдуть сусіди, це ж дев`ять днів буде… Відчуття жалю переповнювало душу, Тамара відразу відповіла, - Гаразд, ми прийдемо… Він зжимав кулаки, озирався, немов не знав куди подітися, продовжив, -Я б тебе попросив прийти мені допомогти, адже ти знаєш,я залишився зовсім один… Друзі ввечері зайдуть… Я дещо готове візьму в «кулінарії» та все ж боюся, сам не впораюся…. - Гаразд, не хвилюйся, я о десятій прийду, - відповіла й відразу відкрила двері, дала йому зрозуміти, що більше нічого не треба казати. Ледь стримувала сльози, їй, як зраненій пташці хотілося кричати, серце розривалося на шматки… На наступний день,Тамара, як і обіцяла, прийшла до нього о десятій годині. Двері відкрила сусідка, тітка Катерина, Володимир поїхав на цвинтар. З полегшення перевела подих, на самоті було б важко з ним залишитися. Минали дні і ночі… Стільки думок передумано, скільки сліз і хвилювань… Вона, знову з тіткою Катериною, допомогла приготувати все на поминальні сорок днів. Життя продовжилось… Часто, як і колись, дивилася в вікно до його під`їзду, як йшов на роботу і повертався. Інколи сиділа з сусідами на лавці біля свого під`їзду, він підходив ближче, вітався ділився деякими новинами. Всім бажав гарного вечора і з смутком в очах, опустивши голову йшов додому. Пройшло пів року…. Однієї суботи Тамара йшла з базару, в двох руках несла торби з продуктами, позаду себе почула голос Володимира, - Можна я допоможу? Він відразу з руки вихопив сумку й продовжив, - Тобі теж не легко, бачу батьки на лавці не сидять…. - Так, ходжу біля них, це ж батьки. Бог дає життя, треба тішитися. А яким воно є, то напевно вже залежить він нас.Мабуть таким, яким ми заробили в Бога, - не поспішаючи, наче роздумуючи, говорила Тамара. Володимир, опустивши голову, йшов поруч, -Я вдячний, що ти мені допомогла, тож тепер твій боржник. Хотів дізнатися, як ти прожила ці роки?. Не раз я каявся, що не поговорив про нас з тобою, десь зникла. Молодий був, не наважився піти до тебе додому. Зізнаюся, з Оксаною напевно був щасливим та на жаль, коротке це щастя, діточок не замали… Тамара перервала його розмову, Каявся, я теж каялася і не раз. Це перше кохання і єдине було в моєму житті. Та досить, вже нічого не повернеш, давай про це не будемо говорити, принаймні зараз… Минув рік після смерті Оксани…. Володимир сидів на лавці біля Тамариного під`зду, по телефону попросив її вийти до нього. Вона вже була одягнена, збиралася йти на базар, рахувала гроші в гаманці. Здивувалася, коли побачила, в його руці гвоздики, аж подих перехопила, що це? Та вже помітила, що їх парне число, запитала, -Ти, що йдеш на цвинтар? -Так. Тільки спочатку до церкви, хотів тебе попросити, може хоч до церкви зі мною сходиш? Щось зовсім кепсько себе почуваю, тисне в грудях і тиск, як збісився, ліки п`ю та, щось не дають ефекту. Вона не відповіла, на згоду кивнула головою. Він взяв її під руку й вони не поспішаючи пішли по алеї, в напрямку церкви. Весняний вітер обвіював Тамарі розчервоніле обличчя. Їй стільки хотілося йому сказати! Вона позирала на його задумане обличчя, ну от Володю, така нам доля, ми тепер без один одного ніяк. І якщо, іншим разом, покличеш, щоб прийшла допомогти, не посмію відказати, хоч нам й вже такі роки, але моя любов до тебе не погасла. Стискала очі, щоб не заплакати та сльози, як ранкові росинки на вітру, тремтіли на віях. Не минуло й місяця… Володимир прийшов до неї з квітами, запропонував жити разом. - Ну от, хоча в обох сивина в волоссі та все ж я тебе дочекалася, - уривчасто прошепотіла, зі сльозами в голосі, ховаючи обличчя на його грудях. 2019р

ID: 867159
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.03.2020 09:10:31
© дата внесення змiн: 07.03.2020 09:52:33
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 18 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Lana P., Ніна-Марія, Сабилла, КВолынский, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Валентина Ярошенко, Valentyna_S, Катерина Собова, Наталі Косенко - Пурик, Білоозерянська Чайка
Прочитаний усіма відвідувачами (221)
В тому числі авторами сайту (37) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Капелька, 05.07.2020 - 01:00
give_rose 12 Цікава і дуже зворушлива життева розповідь!
Дуже шкода що з самого початку ніхто з обох не наважився відверто поговорити про головне- про щирі стосунки кохання!
Та доля їх всеж-таки об'єднала, після важких життевих випробувань!
42 16 43
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! Все з життя.... Всього найкращого Вам! give_rose 22 22 21
 
Зелений Гай, 03.05.2020 - 21:38
Життєва історія. Міцне кохання героїні. Справжнє. 16 12 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зелений Гай, 01.01.1970 - 03:00
Рада,що завітали. Щиро дякую! give_rose 22 22 21
 
12 дуже зворушливо give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Білоозерянська Чайка, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую!Всього найкращого Вам! give_rose 22 22 21
 
dj-joka, 03.04.2020 - 12:38
12 12 12 12 17 16 give_rose give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар dj-joka, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Весняного настрою Вам! give_rose 22 22 21
 
Артур Сіренко, 16.03.2020 - 19:19
Дуже цікавий текст! hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Артур Сіренко, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам!Успіхів і натхнення! friends 23
 
Так воно буває... Добре, що таки зійшлися їхні шляхи, але час упущено. Якби все сталося в молодості, може були безмірно щасливі.
12 12 friends hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Людмила Григорівна, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Ніхто не знає своєї долі..Ми, як ті квіти в житньому полі...
Удачі Вам! give_rose 22 22 21
 
Сабилла, 10.03.2020 - 23:30
Ниночка, спасибо за жизненный рассказ. Ваша героиня прекрасная девушка с большим сердцем. Только настоящие женщины могут так верно любить, ждать и верить. Читая рассказ сопереживала и радовалась вместе с Тамарой и Владимиром.
Счастья и радости Вам, 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Сабилла, 01.01.1970 - 03:00
Большре спасибо! Я очень рада,что читаете мои прозы.Удачи Вам! give_rose 22 22 21
 
ТАИСИЯ, 10.03.2020 - 20:30
Нина! Написала сущую правду жизни, очень даже
печальную, но реальную, без лишней фантазии...
Одним словом, проза привлекает внимание по
"всем статьям"!Я забываю даже, что это на
украинской мове...Удачи, дорогая! 16 ros
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Большушее спасибо,Тая. Мне очень приятно,что Вы находите время на мои прозы.Желаю Вам,дорогая весеннего настроения и пусть душа поёт и радостно встречает каждый день!Удачи Вам! give_rose 22 22 21
 
яся, 09.03.2020 - 22:45
ros
 
Ніна Незламна відповів на коментар яся, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 22 22 21
 
Маг Грінчук, 09.03.2020 - 22:13
12 16 22 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Маг Грінчук, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 22 22 21
 
laura1, 09.03.2020 - 22:01
12 sp Дуже цікаве оповідання,пані Ніно. З задоволенням прочитала! Успіхів Вам і надалі! 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар laura1, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! З весною Вас! Хай збуваються мрії! give_rose 22 22 21
 
Саша Чорнобіла, 09.03.2020 - 18:13
Чудове оповідання. Нехай завжди буде щасливий кінець! 23 23 23 give_rose 12 16 19 21 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Саша Чорнобіла, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!З Святом весни Вас! give_rose 22 22 21
 
Ніночко прочитала на одному диханні!!! Ваші прози, то щось неймовірне!!! Ви просто майстриня прози!!!
Гарного вам весняного дня дорогенька!!! 12 16 16 give_rose give_rose give_rose icon_flower shr 021 hi 22 22 21 21 21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую,Танічко! Успіхів Вам! give_rose 22 22 21
 
Галина Брич, 08.03.2020 - 22:02
12 Прочитала на одному диханні. 12 Цікава життєва історія! 12
Весняного настрою, пані Ніно!!! 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Галина Брич, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Галинко! Навзаєм! Удачі! give_rose 22 22 21
 
Зворушливо-майстерні життєві реалії у твоїх прозових творах, Ніно! 12 Зі святом тебе! 16 Мічної, люблячої родини, сімейного тепла, любові та благополуччя! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Валющо! З Святом Вас! Миру,здоров*я, тепла і любові! friends give_rose give_rose give_rose 22 22 21
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Знайти несловникові синоніми до слова:  Оснащений
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відблеск
Ulcus: - а точно є таке слово?
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відблеск
Еволюція Сайту Поезії: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Паніка
Еволюція Сайту Поезії: -
Синонім до слова:  Новини
Г. Орел: - Обс :D
Синонім до слова:  Новини
Genyk: - Сорочинці
Синонім до слова:  Графін
Genyk: - Водотримач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Новини
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  опора
Зелений Гай: - Підтримок
Синонім до слова:  Злочин
Зелений Гай: - Переступ.
Синонім до слова:  Графін
Тетяна Мош: - Кара́фка
Синонім до слова:  Марсохід
Genyk: - МАРСОПОВЗ
Синонім до слова:  Всюдихід
Genyk: - НЕПРОХАНЕЦЬ
Синонім до слова:  Всюдихід
Genyk: - НЕПРОХАНЕЦ
Синонім до слова:  Злочин
Genyk: - ГРІХОПАД
Синонім до слова:  Дотик
Genyk: - ТОРК
Синонім до слова:  Злочин
Г. Орел: - Протизаконня
Синонім до слова:  Марсохід
Г. Орел: - Марсотачка. :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Злочин
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Дотик
Г. Орел: - Співучасть
Знайти несловникові синоніми до слова:  Марсохід
Еволюція Сайту Поезії: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Графін
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Всюдихід
Оксана Батицька: - Полтергейстер -треба запатентувати :D
Синонім до слова:  Дотик
Оксана Батицька: - Черк( черкнути рукою,нігтем).
Синонім до слова:  Смаколик
Оксана Батицька: - Лакомка,насолодник,солодунчик,цмоколик
Синонім до слова:  Дотик
Svitlana_Belyakova: - Глибоке відчуття щастя...
Знайти несловникові синоніми до слова:  Дотик
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Вікторія Воля: - Любов безсмертна іскра світла
Синонім до слова:  Всюдихід
Г. Орел: - Коронавірус
Знайти несловникові синоніми до слова:  Всюдихід
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Під,їзд (у будинку)
Open Air: - наголос на і?
Знайти несловникові синоніми до слова:  Біжутерія
Open Air: -
Синонім до слова:  опора
Open Air: - відчай
Синонім до слова:  опора
Оксана Батицька: - Хребетність
Синонім до слова:  опора
Оксана Батицька: - Міць
Синонім до слова:  опора
Г. Орел: - Лушня, атлант, каріатида.
Синонім до слова:  Любов
яся: - любов - магніт
Синонім до слова:  Подвиг
Г. Орел: - Супервчинок.
Синонім до слова:  Подвиг
Svitlana_Belyakova: - прояв любові
Синонім до слова:  опора
Svitlana_Belyakova: - химерне підгрунтя
Синонім до слова:  Подвиг
Badendor: - Героїчний вчинок
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Лісник: - Чеп́іга
Синонім до слова:  Консультація
Дід Петро: - Розтлумачення
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Утримачка
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Утримака
Синонім до слова:  Ручка(дверна)
Дід Петро: - Хапавка
Синонім до слова:  Консультація
Г. Орел: - розтлумачення
Синонім до слова:  Совість
Г. Орел: - Ангел-охоронець
Знайти несловникові синоніми до слова:  Подвиг
Юхниця Євген: -
Нові твори