Моє село, вулиці й хати,-
Знову наснилися мені...
Ну де ж мені ще сили взяти,
Щоб побувать ще раз в селі...
Моя там хата і калина,
Я там жила немало літ...
Оселя отча, як перлина,
Дитячий мій й юнацький світ...
Город, садок і тиха річка,
Весни квітучий білий цвіт...
Ранок і день, вечір і свічка,
Читання книг, вхід в інший світ...
Верба криницю обрамила,
Щоденно воду спрагло п"є,
Калина білий квіт зронила,
Де ще така чарівність є?..
Я за тим світом знов сумую,
Уже давно там не була...
Лише в уяві все малюю,
Допоки я іще жива...
Я побувати ще там хочу,
Моє село, то серця храм...
У пору радості й печалі,
Моє село - душі бальзам...
І я надіюся і вірю,
Що ще поїду у село...
Про цю поїздку завжди мрію,
Село - життя мого весло...
Як я Вас розумію, пані Валентино!Я хоч і народилася в Києві і прожила в місті багато років, але дитинство моє до школи пройшло в селі у бабусі. І мене все життя туди тягне, немов магнітом. Та воно далеко, 650 км. І тому за все життя була там може три рази. Дуже гарно написали про рідне село. Щасти Вам і обов'язково там побувайте!