Як десь собі колись ходив весною,
Весна тоді ще іншою була,
Захоплений жіночою красою,
Що та весна з собою принесла ….
І так вертів своєю головою,
Що став для когось справжнім диваком,
Та раптом весь захоплений тобою
Не верчусь більше. Став й стою стовпом …
І де всі ті слова, що їх душа тримає,
Не відпускає із полону у політ,
Вона ж ніколи й ні за що не взнає,
Який із нею цей чудовий світ …
Вже повернулась, вже не помічає,
Її думки – найдальші із орбіт,
Вона ж від тебе іншого чекає -
Не погляду з-під вересневих віт …
Ось зважився і вибухнув словами,
Чи ж налякав аж трішки ту весну,
Вона сміється поглядом, вустами,
Ти перейшов страшну свою межу …
Яке ж то диво твориться весною,
Які слова, рядки немов пісні,
Мої світанки зачаровані тобою,
Мої думки горять немов вогні …
дякую
дякую
дякую
