...ще зовсім недавно ненавиділа себе за безкінечні подорожі в минуле, за смолянисто-в'язку пам'ять, що, охоплюючи все єство, не давала спокою, переслідувала, мов тінь у спеку, мов морок темної ночі; безсоромно поглинала моє життя... Здавалося, не буде цьому кінця-краю...
Спогади... спогади... спомини... - заглядаю до словника і... обираю "спомини" - воно м'якше, тепліше... Яке ж воно близьке і рідне, милозвучне, домашнє, влучне, своє... І як добре, що воно є... з ним спокійніше, затишніше, з ним ніколи не буде пустки в душі, йому не потрібні співучасники й свідки... - воно самотужки щедро заллє собою найменші шпаринки пам'яті... Це те, куди хочеться повертатися... З ним ніхто й ніколи не буде одиноким і самотнім... А головне - воно завжди зі мною це дивовижне слово - "спомини"... Це - всенький світ, ні, це - Всесвіт мого буття, це прихисток і спокій, цілющий нектар і солодкий трунок чи... бентежне марево...Так, так, бо я сама визначаю яким споминам віддати перевагу - отже, за мною і остаточний вибір...
Малюю обраними фарбами яскравий світ навколо, віртуозно граючись тонами і напівтонами... Слухаю музику серця, яку... обираю сама, всупереч їдкій нав'язливості негативних думок... Дбайливо й щиро вибудовую світ навколо себе, бо, по великому рахунку, все починається тут... ось... зовсім близько... поруч... Щастя людське не буває далеким - воно відчутне, воно на відстані подиху, погляду, простягнутої руки...
Я вчуся жити... І найбільше в світі хочу, щоб мене почули, зрозуміли, повірили... - це велике щастя не загубитись, не зникнути, бути потрібною, неповторною, своєю...
Я вчуся жити... вчуся щоденно і щохвилинно тихо радіти всьому, що маю... Це надзвичайно важко - вчитися жити, бо світ надто жорстокий і безжальний, а життя... надто коротке, мов спалах...
- - -
Слово "спомин" м`якше за "спогад".
Друге з них перекликається зі словом "гадати" - чи було те, що згадалось, чи не було його.
А "спомин" близько до "поминки".
Яка ж багатюща наша мова...
Наташенько, Ви неймовірна особистість, з великим серцем і душею. Ваші вірші пронизують наскрізь. Ми кожен вчимося жити - щодня, щогодини, бо справді життя надто коротке... Затамувавши подих перечитую знову, так беруть слова за душу. Щастя Вам!
С годами воспоминания всё более волнуют и тревожат...
Твой опыт всем нам обязательно поможет!!!
( Чётко сказала: порою мысли очень сильно гложут...
Так будь предельно осторожен!)
Наташенька,Ваши мысли,воспоминания и все тёплое - так прекрасны!!!
Ведь в этом - проявление СЕБЯ НАСТОЯЩЕЙ!!!)))) Какая Вы,что Вам дорого и ценно (для счастливой ВАШЕЙ жизни) знать и помнить. А это изучение и утверждение СЕБЯ такой,какой Создатель индивидуально извоял Вас!)
Это очень глубоко и интересно. Об этом невозможно написать,не хватит жизни...
Но,Вам удалось перенести мысли читателя,именно в это состояние, состояние ПРИЯТНЫХ ВОСПОМИНАНИЙ!))//
СПАСИБО ВАМ,МИЛАЯ НАТАШЕНЬКА!))