Вишня зажурилась, посумніла хата…
Гріє їх у стужу доньки спів крилатий...
Ллється над землею дзвоном – переливом
пісня Чураївни, що є справжнім дивом.
Нею надихала, в ній жила співачка,
в спів вселяла віру справжньої козачки.
Славила у пісні неньку-Україну
та хрещату рідну батьківську стежину.
Мов небесний ангел, розпростерши крила,
унікальним тембром небо підкорила.
В вишитій сорочці, груди у намисті -
це легенда – жінка в образі пречистім!
В пишності убрання, сяючих прикрасах -
гордий погляд жінки – нації окраса.
Врода від калини, неба - навпіл з житом -
жінка – таємниця, із душею літа.
Діва України, славна Берегиня,
по собі лишила славу, що не згине.
А нащадкам спадок. Лине, не стихає,...
Бо пісенна свічка в душах не згасає.
