проходив повз смітника, що мав запах ранкового метро
серед недоїдків, гнилі та лайна стояло блискуче дзеркало
нічим не прикрите
яка ж бридка й огидна істота могла викинути його
тільки б не бачити своєї пики
побачив своє відображення в цьому шматку непрозорого скла
всього на мить
і пішов далі
але не я
а моє відображення пішло моїми ногами
моє відображення втягувало моїм змерзлим носом льодові бурульки сопель
а справжній я залишився на смітнику у дзеркалі
як викинутий непотріб
серед лайна і недоїдків, що гнили
серед зламаного майна і колишнього товару
залишилось моє я у дзеркалі, що ввечері бомжі розбили
шукаючи склотару
