Під каптурами змучених два тіла.
Вона до нього в темряві летіла,
А він лиш аромат душі ловив
І дивно так ті вогники манив.
А може поклики рубінових очей?
І під покровом жаданих ночей
Вони лиш мовчки голосно кричали,
І гинули, в той час як виживали.
Закони палко і шалено розбивали
Та скельця знову в купу забирали...
А відображень їхніх не було,
Усе минуле нині загуло...
А може він це пісню завивав?
Свій голос наче вина проливав.
Із кухля сміло тінь її надпила,
У той момент навіки оп'яніла...
Солодкі муки,
Ті холодні руки.
У них не кров, а чорий дим тече.
Пролине час і сонце знов пече...
Момент і кігті, шия та вуста,
Надія та прозора і пуста...
Колись нічого геть не відчували
І світ цей тихо полишали.
