Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Зореслав Благомирів: ВОДОХРЕЩЕ: минулі і сучасні традиції!? - ВІРШ


Зореслав Благомирів: ВОДОХРЕЩЕ: минулі і сучасні традиції!? - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 2

Пошук


Перевірка розміру




ВОДОХРЕЩЕ: минулі і сучасні традиції!?

19 січня – Водохреще – третє велике свято, яким завершується увесь цикл Різдвяних днів. Як “свято просвіти” народів розглядає Церква Хрещення Господнє, оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини. Його ще називають Йорданом – від назви ріки Йордан у Палестині – народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описаному в Євангеліях. Свято має й іншу назву – Богоявлення, яка походить від того, що, згідно з біблейськими оповідями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба, а з неба почувся голос: “Це Син Мій Улюблений, кого Я вподобав!”. Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську цілющість і має у віруючих особливе значення і призначення. Розглядаючи різні полотна Богоявлення, коли Ісуса Христоса охрещують, не помітно жодного пірнання чи купання. Це спонукало мене до роздумів і пошуку первісно-справжности традиції? Як же було насправді? То чому ж нині люди ополоскуються чи занурюються у воду на Водохрещу, що вже стало навіть модно?! Досліджуючи цю п р о б л е м у, виявилося, що пірнання в ополонку чи воду на річці/ставку/озері на Водохрещу – це не корінна українська традиція, яка нині є популярною!? Все це купання почалося ще за царату, у радянські часи і набувало більшої популярності із 60-80-х років ХХ ст. Тобто виходить, що це – царсько-радянська традиція. Окрім того, тільки-но на льоду вирізали хрест, воду освятили, люди беруть собі водичку, а тоді ж – пірнають у неї невідомо якими дупами? Колись наші предки після Водохрещі тиждень навіть не прали, щоб не забруднити освячену воду. Така справді народна українська традиція! А щ о ж відбувається нині? Люди, чоловіки/жінки/діти, у присутності священика роздягаються (часом догола і хрестячись, інколи з брутальностями), тут же занурюються і забруднюють освячену воду… Купаються президенти, політики, депутати, звичайні люди... Навіть полярники станції «Академік Вернадський» купалися у бухті Антарктиди!? (19..01.20 р.) І всі хизуються!? [Фотоджерело: https://www.volyn.com.ua/news/144361-nashi-predky-nikoly-v-moroz-ne-pirnaly-v-opolonky> При цьому мало хто задумується, що сенс свята зовсім в іншому, і що у цей день треба йти церкви на Богослужіння, поставити свічки і освятити воду, а не пірнати в ополонки, яких, до того ж, цьогоріч і немає! У Коломиї на р. Прут покупалося 19 січня 2020 р. покупалося 1100 осіб. Нині Водохреще, хоч і без усіх прадавніх обрядів, традиційно масово святкують в усіх регіонах України. Навіть не глибоко віруючі люди вважають корисним [Фотоджерело: https://24tv.ua/lifestyle/vodohrestya_yak_svyatkuyut (...)> для здоров'я зануритися в крижану воду під час зимової холоднечі. До речі, є повір'я, що в хрещенській воді неможливо застудитися. Тому купаються навіть діти. Хоча це не зовсім так, є випадки і захворювань, які сам знаю. ТРАДИЦІЯ ПРАДАВНЯ. У давнину наші пращури побожно брали з ополонки освячену воду набирали. І ніяких купань та оголених частин тіл... Цьому є ілюстраційне підтвердження. Подивіться і придівіться: що відбувається на цих полотнах? Як бачите, ніхто не пірнає чи купається!... Згадаймо часи Києвської Руси, як її правитель, князь Володимир Великий мечем і вогнем хрестив русинів спершу на р. Почайна. Хоча дійство було примусовим, заганяли людей у Почайну, в Дніпро, але купання не відбувалося. Цікаво-змістовне підтвердження відсутності купання є у запорізьких козаків, що досліджував С.Шумило. Думаєте, вони роздягались і пірнали у мороз в ополонки? Та ні! Пірнання у ополонку на свято Богоявлення не є, і ніколи раніше не було українською традицією. Наші предки ніколи в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священиків і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись). Про такий ритуал ми не знайдемо в жодних серйозних наукових дослідженнях українських народних та релігійних традицій. Це є швидше постсовковським спотворенням наших багатовікових національних та релігійних традицій. (Особливо, починаючи з 1990-х рр., із 2000-х, завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип під виглядом «багатовікової народної традиції».-В.Б.). У результаті «моржівство» стало підмінювати смисл і зміст великого свята християн, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство. Ознайомимося із описом, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі. Це спогади старого запорожця Микити Коржа, автора усних оповідань та автобіографії, козацького довгожителя. У свої 105 років він був досить бадьорим і оптимістичним, дуже добре пам'ятав старовину і вельми цікаво оповідав про неї. Його усні оповідання про побут запорожців записали архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський Гавриїл (1781-1858 рр.ж.) і єпископ Саратовський і Царицинський Яків(1792-1850 рр.ж.). Уперше літературне опрацювання таких записів надрукував відомий історик і архівіст А.О.Скальковський (1808-1898 рр.ж.) (История Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского: Составленная из подлинных документов Запорожского сечевого архива А. Скальковским… («Исторія Новой Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго»).-Тт. І-III (1840; три видання відповідно 1846 р., 1885-86 рр.; сучасне перевидання 1994 р.). Окреме видання «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, села Михайловского, Никиты Леонтьевича Коржа», – побачило світ 1842 р. в Одесі. Наприкінці ХІХ ст. оповіді з вуст очевидця опубліковано в працях славетного історика Українського козацтва академіка. Д. І. Яворницького (1855-1940 рр.ж.) («Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца», 1883 р.). Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії із церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А присутніх укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знову стріляли, цього разу скільки кому заманеться». Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше наших.Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби! Важливі дослідження про різдвяні звичаї та обряди залишили нам славетні В.Шухевич, П. Чубинський, О.Воропай, С.Килимник та інші. Павло Чубинський (1839-1884 рр.ж.) в 70-ті роки ХІХ ст., збираючи матеріали про українські свята і обряди зафіксував, що на Водохреще «Многие мужчины и женщины во время водосвятия держат тройные свечи, в ознаменование Пресвятой Тройцы»( Водохрище. Труды этнографической статис¬тической экспедиции в Запад¬но-Русский край. СПб. -1872 – Т.3.; «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии».-СПб., 1869.). Автор опирався на свої польові записи. Степан Килимник (1889-1963 рр.ж.) написав для нас неоціненну працю «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» аж у п’яти книгах (Український рік у народних звичаях в історичному освітленні, кн. 1-3, т. 1-5. Вінніпег, 1955–1969.-Торонто, 1962-1963.-Т. 1-5 (2-ге вид. К., 1994). Ось як він пише про Водохреще: «Основні ритуали (свята) проходили на річці, на озері й узагалі на воді». У давнину свято відбувалося «обов’язково вночі», але з часом після Служби Божої в церкві «усі віруючі» «з образами, фореньчами, свічками, на чолі з духовенством – рушили на Йордан (йордань) – на ріку», де вже був вирубаний хрест «вівтар, престіл та інші оздоби». «Ось сюди й приходять людські маси «Відправляти Йордань» – святити воду. Після відправи освячується вода опусканням хреста та вогнем – горячими свічками». За дослідженнями С.Килимника Йорданську свічку використовують так: «Сам господар повертався з Йордані здебільшого з засвіченою Трійцею, бо це був основний амулет святості й в давнину й за часів християнських. Трійця вважалася свята й чарівна. Вона відводила бурю, грім, всякі напасті та страхи. Отож господар, повертаючись з церкви, обходив з Трійцею все господарство, кропив святою водою худо¬бу та випалював на лутках над дверима хрести – знаки, що „мали найвищу силу вогню й очищували від усього злого й лихого і зганяли «сили супро¬тивні». Після обходу обістя Трійця ставилась серед столу й горіла до закінчення вечері – обіду». Досліджував народні звичаї та обряди Олекса Воропай (1913-1989 рр.ж.). Матеріали до цієї теми він почав збирати ще в 30-х роках ХХ ст. в Україні і продовжував опрацьовувати їх на еміграції у Великій Британії та Німеччині. Результатом цього великого збирання стала фундаментальна праця «Звичаї нашого народу», видана як “Звичаї нашого народу”-.Том І.-Мюнхен, 1958.; “Звичаї нашого народу”.-Том II.-Мюнхен, 1966. О.І.Воропай подав нам поетично обряд Водохреще у названій праці. «У деяких місцевостях Поділля та Гуцульщини в цей день святять «трійцю» – три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів – безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувається свячення води». У праці О. Воропая немає опису купання/пірнання в ополонці, а як тільки-но священик занурить хреста у воду, з води біси вискакують і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Водохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка ніколи не ходила до річок і ставків прати одяг, щоб вся нечисть, яка вискочила з святої води, вимерзла. Можливо це повір’я дещо своєрідне, але воно засвідчує, наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші пращури. Вони не розливали її повсюдно. Коли кропили домівки, хліви, а крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити на землю. Адже вода є святою! Та й морози слабували: Тріщи, не тріщи, а минули Водохрещі! Цікаві матеріали Манчуленка І.В.(1925-1960 рр. ж.) із с. Колодрібка Заліщинського району Тернопільської області: «Рівно з днем весь народ із церковною процесією йшов святити воду на Дністер. У кожного в руках була засвічена «трійця». На Дністрі виру¬бували «капку» – «полонку». З леду вирізували великий хрест – до півтори метри високий. Його вбирали сосною і прикрашали. По водосвяттю всі набирали води з Дністра і розходилися по домах. Всі старалися зберегти світло на «трійцях» і з горючими «трійцями» дійти додому або хоч з тліючими губками (вербовим чиром), котрі тліли під час «водосвятія». Тим тліючим чиром р о з п а л ю в а л и вдома вогонь, а горючею трій¬цею викурювали на сволоку в хаті хрест. З трійці робили малі хрестики і ліпили на верхньому одвірку. То само робили і в сі¬нях. Цей хрест, викурений на сволоку і воскові хрестики на одвірках стояли до Стрітення Господнього. Це є від 19 січня до 15 лютого».( Запис Н.Зозулі у 1977 р.). Добре, що нині роблять хрестові помітки – традиція зберігається у багатьох селах України, чому сам свідок. ТРАДИЦІЯ ОСТАННЬОГО СТОЛІТТЯ. Є цікаві фотографічні свідчення цього свята за царя та радянських вождів... Водохресне купання на правому березі Дніпра, 1910 рік. Святкування Водохреща у Володимирі-Волинському у 1917 році. Тут у же купання не помічено.-(В.Б.) Освячення води у Володимирі-Волинському. 1917 рік Водохреща уВолодимир-Волинському, 1917 рік. У цей час тривала Перша світова війна і місто перебувало під контролем австрійських військ. Люди лише набирають освячену воду, жодного купання. Йорданське освячення води на Чорній Тисі. Ясіня, 1920-ті рр. Святкування Водохреща, Знесіння, м. Львів, 1933/1934 роки. У газеті “Львівські вісті” (число 11 від 21 січня 1942 р., середа) під назвою “Йордан у Львові” опубліковано статтю про Водохрещу. Ось декілька уривків: ”У понеділок, 19 січня, в день Богоявлення відбулася в ранішніх годинах у храмі св. Спаса традиційна Архиерейська Служба Божа, яку целебрував новий український єпископ, доктор теологічних наук, ректор Духовної Академії у Львові Преосвященний Иосиф Сліпий. На цій урочистій відправі приявні були в церкві представники українського громадського життя та українських культурних і господарських інституцій, представники Української Поліції та багато громадян. Найбільша у Львові церква не могла по містити всіх вірних. По Службі Божій формувався процесійний похід, що вирушив на Ринок, де при керниці напроти наріжняка вулиць Гродзіцьких і Домініканської відбулось Свято-Йорданське водосвяття. Керниця прибрана святково смеречиною. На колюмні старий трираменний хрест, що тямить уже неодно врочисте водосвяття у Львові. Ринок заповнили тисячі народу по береги. Тісним перстенем облягають будинок ратуша. Кругом вулицею проходять процесії львівських церков із своїми парохіянами”... З опису можна зрозуміти, що ніяких купань чи пірнань, або обливань із бочки тут не було... Труханів острів у Києві. У радянські часи релігійні свята не дозволялось відзначати, однак українці примудрялися купатися під видом “моржів.”1960-і роки. Фотоджерело: https://vseua.info/yak-ukrayintsi-svyatkuvali-vodohreshha-protyagom-ostann-ogo-sto(...) Однак були й винятки. На Київщині, у Рокитнянському р-ні, на мальовничих схилах правого берега річки Рось, притоки Дніпра, розкинулося на пагорбах невелике, але гарне село Бирюки, де мені доводилося від УТ бувати на телезйомках сюжета для «Актуальної камери». Художня самодіяльність у селі розвивалась ще з 20-х років ХХ ст. За твердженням В.Лученка (Фейсбук), традиція Хрещення на Йордані проіснувала у селі до 1963 року, коли місцеві комуністи-упирі на чолі з директором школи Тищенком В.Б не закрили церкву. Як же проходило те хрещення? На Росі вирізали ополонку і ставили з криги великого хреста. До річки сходилися всі мешканці, за винятком комуняк, і проводилася святкова служба. Ніхто в ополонці не купався. Ясне діло, з ополонки набирали свячену воду. Всім вистачало. Взимку вода в річці була холодна, тому стояла довго і не цвіла... Post factum: Отже, за царизму і радянщини купання все-таки було. Але, як уже зазначалося, у давнину в наших пращурів не тому, що було водопровідних кранів у квартирах/хатах, а тому, що Богоявлення означало святу воду після освячення набирали з ополонки, щоб пити потім цілий рік, а тому не бруднили її купаннями або праннями! Та й пригадайте картини освячення І.Христоса! має бути о мо в е н і є, а не купання/пірнання! Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов'язково проводити якийсь безглуздий шабаш у день великого християнського свята. Варто побувати на Літургії, помолитися, освятити воду, а нею свою квартиру/хату, садибу. Багатьом людям, хто має різні запалення в організмі, хронічний бронхіт (інше), як відомо не рекомендується таке охолодження купанням. Навіть здорові організми після купання часто захвороюють. Ну, а політикам ліпше демонструвати реальні справи, а не оголені тіла перед телекамерами. Для них більше PR. Врешті – можна спокійно ополоснутися освяченою водою у домашніх умовах! Певний час я теж перебував, як і багато побратимів, в омані такої необхідності купання на Водохрещу. Аргументів було достатньо і «за» , і «проти». Навіть про цю подію твірим написав: На 2018-у ВОДОХРЕЩУ! У Водохрещу – День Святий, уже морозний й сніговий! Від Василя й Маланки, козацтво нашої паланки поринуло ув ополонки Йордані славної Сули, куди усі ми прибули на повне омовеніє, Боже благословеніє! Нехай свята водичка окропить наші личка! Окропить – рідну хату, щоб добре лише знати! Щоб Водохрещне омивання дало всім ліпші Сподівання! Хай святяться Душа й Тіло! Щоби усе – омолоділо! ... 19.01.2018 р. Сула біля с.Пустовійтівка на Роменщині Тож не спотворюймо Велике Свято пострадянськими «новаціями»... ШАНУЙМО СПРАВЖНІ УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ відзначення БОГОЯВЛЕННЯ/ВОДОХРЕЩІ, ЯКІ СЯГАЮТЬ у НАРОДНЕ КОРІННЯ ДАВНИНИ і УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА! Академік Валентин В. БУГРИМ, доктор філософії, письменник, історик, генерал-хорунжий Українського козацтва. 19 січня 2020 р. м.Київ

ID: 862027
Рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 20.01.2020 23:35:51
© дата внесення змiн: 20.01.2020 23:35:51
автор: Зореслав Благомирів

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (45)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Дякую і вам, Мастер, за цікавлення!?...
 
Master-capt, 21.01.2020 - 06:57
Цікаво,дякую! 12 give_rose hi
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Ревнощі, ревнувати
Ооооо: - Дурощі.
Синонім до слова:  Любов
Юхниця Євген: - Сяйність, радісність, вітальність
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ревнощі, ревнувати
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Любов
Sin el mar: - Сонячність
Синонім до слова:  Любов
dashavsky: - ТЕПЛО ДУШІ. :019:
Синонім до слова:  Любов
Svitlana_Belyakova: - Не підвладне почуття...
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Дикар, брукняк
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Галечка, рінь, градівка, лобак
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Наметень, кругляк
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Глиба
Синонім до слова:  Самозаймання
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): - самоспалах
Синонім до слова:  Заводити(включати автівку)
Пантелій Любченко: - Задрандулити.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Любов
Ооооо: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Ооооо: - Любов
Синонім до слова:  Художник
Svitlana_Belyakova: - Творець
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Зоя Енеївна: - Крайня частина(чогось).
Синонім до слова:  Камінь
dashavsky: - Впертий чоловік. :D
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Тягар
Синонім до слова:  Камінь
Genyk: - Душегуб
Знайти несловникові синоніми до слова:  Камінь
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Художник
Віктор Цвіт: - Живописець, малювальник, Живограф
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Віктор Цвіт: - Бік, грань.
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Нові твори