UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Вікторія Т.: ФБ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Дантес, 31.03.2020 - 11:36
"Такому в очі плюнь - а він: "Божа роса" Я думаю, все це від малодушності (боягузства) Сміливі вже повставали, загинули і не дали потомства. Сьогоднішні ми - нащадки боягузів і зрадників. "Ну звідки в ср...ці діаманти?" (з анекдота) Вікторія Т. відповів на коментар Дантес, 01.04.2020 - 06:35
Я думаю, тут ще й психологічна інертність, якої в українців забагато,і низька політична культура,і звичка бути не суб'єктом, а об'єктом історії, і ще щось. Боягузство є, звичайно, але для того, щоб близько до серця прийняти загибель земляків і не прощати, особливої хоробрості й не потрібно. Потрібні людська порядність і стійкість у вірності, але й цього чомусь забракло. Оце мені не зрозуміле. Якщо страшно чинити активний спротив, є можливість пасивного, який,можливо, навіть більш ефективний.
Дантес відповів на коментар Вікторія Т., 01.04.2020 - 07:25
Здається, це і є прояв мало(дрібно)душності. В Україні не виховують лицарів, чоловіків-воїнів, бо у нас матріархат. Мамочки у випадку загрози чимдуж біжать блокувати військкомати, а дівчата пакують коханим рюкзаки до Росії чи на Захід, лиш би не мобілізували.
Вікторія Т. відповів на коментар Дантес, 01.04.2020 - 09:53
Колись була теорія про те, чому українки – завзяті, бойові, ініціативні. Пояснення було таке, що козаки (ті, які мали сім’ї і господарства) у будь-який момент за закликом могли покинути свої господи і відправитись бити ворога невідомо на який час. Жінкам доводилось самим усьому давати лад, і це могло тривати роками. Що змінилось? Чому в той час чоловіки не слухались жінок, коли справа йшла про виконання обов’язку, а тепер слухають? Можливо, їхні власні цінності стали нечіткими, розмитими?
Дантес відповів на коментар Вікторія Т., 01.04.2020 - 14:23
…Истинно вам говорю: война — сестра печали, горька вода в колодцах ее. Враг вырастил мощных коней, колесницы его крепки, воины умеют убивать. Города падают перед ним, как шатры перед лицом бури. Говорю вам: кто пил и ел сегодня — завтра падет под стрелами. И зачавший не увидит родившегося, и смеявшийся утром возрыдает к ночи. Вот друг твой падает рядом, но не ты похоронишь его. Вот брат твой упал, кровь его брызжет на ноги твои, но не ты уврачуешь раны его. Говорю вам: война — сестра печали, и многие из вас не вернутся под сень кровли своей. Но идите. Ибо кто, кроме вас, оградит землю эту…"Вадим Шефнер "Сестра печали" Напевне, колись мати могла благословити на бій єдиного сина. А дівчина - нареченого. Так формувалось відчуття обов"язку. Я не звалюю проблему на жіночі плечі. Пробую докопатись до першопричин 
Вікторія Т. відповів на коментар Дантес, 02.04.2020 - 15:22
Я також пробую, хоча у випадку України це, мабуть, не так складно. Україна для багатьох усе ще не є окремою цінністю, а є частиною "русского мира", і це визначає їхнє ставлення і до війни, і до загиблих. Ніби все не по-справжньому. Цікаво, якби на Україну напали не росіяни, а якийсь інший народ, чи була б така ж байдужість. Уривок, який ви навели -- вражаючий.
Дантес відповів на коментар Вікторія Т., 02.04.2020 - 15:44
Ще були литовці, монголи, поляки, німці. Результат приблизно такий же. Уривок вразив і мене. Він не є частиною твору, а приводиться в нім, як цитата якогось древнього часопису.
Серафима Пант, 26.12.2019 - 18:06
Емоційний твір. Чітка позиція. Все рідше заходжу у фб. Лицемірство - кисень сучасного світу( З прийдешніми Вас святами! Вікторія Т. відповів на коментар Серафима Пант, 26.12.2019 - 22:24
Лицемірство, а ще інерція мислення, ігнорування реальності і зрада жертв для того, щоб нічого в собі не міняти...Дякую!
|
|
|
||||||||||||||||||||||
