До середини вересня мій човник допливає,
Вздовж берегів по літньому ще зеленіє тло.
Та вже не по серпневому ранками повіває,
Садками яблуневими красується село.
Гілками обважнілими дерева попід хатами
Немов жінки, підтримують доношені плоди,
А ті в листі виблискують, такі червоно-матові,
Аж хочеться зібрати їх до кошика, сюди!
Я вранці вийду неквапом, нектар садів вдихаючи,
Про тебе, - повторяючи,- написані рядки.
Тому, що так багато літ мій день розпочинається.
Живу тобою, а тому про тебе всі думки.
Нехай вважають, що брешу, нехай комусь не віриться!
Та Бог із ними! На таких зважати не хочу я!
Тому що в серці моєму мотив пісень не зміниться
Допоки поруч ти зі мною, земна любов моя!
Зайду до хати і побачу: тебе, моя голубонька!
Ти будеш вправно поратись, готуючи стола,
А в пам’яті, а в пам’яті солодким щемом клубиться:
Яка ти в темну ніченьку спокуслива була!
Присядемо за столика на кухні, біля мисника.
Картопельку паруючу на пару поїмо
І кави філіжаночку знайдемо миті випити,
Щоб потім, як розійдемось, нам хороше було!
Зійде вечірня зіронька на шлях Чумацький з Місяцем.
Отак, як двоє підемо в осінній тихий сад.
Щоб разом в бездні Космосу про вічне щастя мріяти,
Як нам весною мріялось багато літ назад.
15.12.2019
