Знову зранку зіронька згасає,
знову жовте листячко тремтить,
і життя, воістину безкрає,
добігає краю вочевидь.
Є ще прірва часу для картання
і нічного роздуму про суть –
там де ти беззахисний до рання,
а гріхи підходять і скубуть.
Ждеш того світання, як спасіння
жде в моєму віці кожен з нас,
як весною – доброго насіння
й дотика знайомих Божих ласк.
