Йому вже – сорок два! І він – не лох. Слугу не очорнити більше вам! В почесний президентський каталог ввірвався і надряпав там: "Вован". Світанки починаючи з лате, з призначення пашкових і сивох, довів своїм візитом в Золоте: "Йому вже сорок два. Тож він – не лох!" Його самооцінка – не низька. Не треба ні подачок, ні порад. Він їде знов розводити війська. А ще – народ. Точніше – "лохторат". Не треба від військових цих команд. Не здібний просто він до помилок! Вчетверте "відкосивши" військкомат, дав знати українцям: він – не лох. Дав знати добровольцям: все, абзац. На базу – зброю. Хлопців – по домах. Стрільба відзолотіла. Далі – зась! Він – профі. Тож хвилюєтесь дарма. Він з путіним домовиться на раз. Та хоч би й з чортом лисим. Аж бігом. Стріляти – це ж, погодьтеся, маразм. Стріляти – це заскок, "галімий гон". Народ Донбасу хоче нас і мир. Дві пенсії від урядів обох. І зрадою, й вугіллям нас кормив. Отож прийміть назад – бо він не лох. А Вовік, тільки вчувши щось не те, приїде й увіб'є новий кілок, від воїнів звільнивши Золоте, – як всякий сорокадвохрічний лох. © Сашко Обрій.
ID: 853452 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 02.11.2019 16:54:13 © дата внесення змiн: 02.11.2019 16:56:37 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie