Заколисай мене, мій Янголе, будь ласка!
Нехай вночі мені насниться диво-казка,
В якій закохана, весела я, щаслива,
Здорова, молода, струнка, вродлива!
І сиві коси перетворяться в русяві.
Босиї ноги сполосну в воді в канаві.
І замилуюся волошками у полі;
І обійму старі та величні тополі.
І різнотрав'я буду запахи вдихати,
Коли під небом на траві буду лежати.
І буду слухати як бджоли пролітають
І на кульбаби біля ніг моїх сідають.
І вітерець колише листячко тихенько...
Яке ж щасливе зараз ти, моє серденько!
Сховалось сонечко за хмари, чути грози.
І забриніли на очах зненацька сльози,
Бо попрощатися швиденько з полем треба,
Не запиріщив поки дощ-нахаба з неба!
Та літній ж дощ! Не гріх під ним і прогулятись!
Як хлющ промокну, а тоді і повертатись
Із лук казковах знову в сон свій! Ну а з нього
Вже повернуся до життя свого земного!
Прокинулась. І сумно так мені:
Чому все відбулось лиш уві сні?
