Тускніє свіжо вдягнена корона,
Огидні ті місця, що куплені для трону.
Сухе, ламке гілля такої крони,
І недолугість слова тліє, тліє в броні.
Не треба діадем, корон таланту.
Не спопелить вогнем і не розвіять вітром.
І не потрібні зовнішні атланти,
Бо дерево міцне росте з розлогим віттям.
І визнання простих людей цінніше,
Бо справжній він митець без всякого піару.
Бездарності корона буде в ніші,
Хоч скільки б не співали б дифірамбо-арій.
Визнання простих людей... Так, гріє душу, напевне. Але таланту іноді не вистачає трохи зухвальства і міцних ліктів, щоб пробити собі дорогу хоча до публікації у популярному виданні. Зараз треба гроші, гроші, гроші...
Очень понравилось Ваше стихотворение,Ирочка!))
Светлые и правильные слова!Поддерживаю,что у большинства людей,начинается головокружение от их признания,а затем...БЫЛ ЧЕЛОВЕК - и НЕТ ЕГО того,а уже совсем другой живёт в его облике...((
Печально,но ...((
Спасибо ,Светуля,за такое раскрытие нужной и полезной темы на нашем сайте, это помогает отрезвляться на происходящее и оставаться людьми.)