Ранкові сонячні промені проникали поміж дерев. Торкалися багряних й жовтих листочків. Деякі виблискували, а деякі тихенько відривалися від гілочок й летіли донизу.
Біля дупла, на товстій гілці дуба, сиділо білченя. Прикривши лапкою одне око від променів, звернулося до мами,
- Мамо, мамо, подивися, сонце світить, а майже не гріє, кожен ранок холодніший. Що це коїться? І чомусь листя майже все жовте і навіть червоне є, он знову летить, кружляє. Так багато насипало! Біля старого хмизу вже ціла купа того листя.
Мама білка в цей час в дуплі перестеляла сухий мох. Вона почула сина й відповіла,
- Це синку осінь прийшла. Добре, що тепла, ще погріємося. А, що дерева скидають з себе листочки, то так треба.
- Тю, так треба?! Я вчора тут неподалік бачив деревце вже зовсім без листочків, - продовжило розмову білченя.
Білка вже стояла поруч з сином. Помітила його зацікавленість і обійняла,
- Побачиш синку, всі дерева поступово скинуть з себе листву, позасинають, тільки ялинки й сосни в нашому лісі будуть зеленіти. Потім прийде зима, вона майже завжди сніжна й холодна.
- Ну холодна, допустимо я розумію, бо вже ранком трохи мерзну, а от сніжна це як?- запитав маму.
- Зима красива! Вся земля, дерева і кущі будуть покриті легеньким, іскристим снігом. Що таке дощик ти вже знаєш, бачив. А взимку замість дощу буде літати сніг, він білий і пухнастий, але холодний. А, як ближче до весни, сонечко стане добре пригрівати, тоді й розтане, перетвориться на краплинки водички. І весь сніжок стече водичкою до землі, а навесні, знову все оживе й поступово зазеленіє.
Уважно слухало білченя маму й запитало,
- А це довго чекати?
Мама відразу відповіла,
- Звичайно. Але взимку більше будеш спати, час швидко мине. Вона помітила, що син зажурився й запитала,
- А що трапилося? Сьогодні день буде гарним, а ти чомусь засумував…
- Та, як тут не засумуєш. Он три дні вже нема мого друга їжачка. І де він подівся? Ми з ним так весело гралися, він ховався під кущами, інколи у високій траві, а я його знаходив. Потім удвох так сміялися, аж птахи на нас звертали увагу. А дядько дятел, мені інколи підказував, перелітав на дерево, біля якого він ховався,- голосно розповідав мамі.
- Нічого не будеш сумувати, зараз з тобою доберемося до іншого дуба, це недалеко, назбираємо жолудів. А можливо й грибочків під листям знайдемо. Треба робити запаси, взимку важко щось знайти поїсти. А на їжачка ти не чекай! Не прибіжить він до тебе, аж до весни. Бо їжачки в цю пору лягають спати. От і твій друг, десь вирив нору і вже солодко спить.
Білченя лапкою почухало вушко й сказало,
- Ага, це солодко спати, коли хочеш ще в ліжку полежати й знову заснути…
Білка закрила мохом дупло,
- Так синку, а ще коли міцно спиш і нічого не чуєш. Добре, вже тепер здається питань немає, тож не відставай від мене.
Білка плигала з гілки на гілку, весь час озираючись назад. Білченя не відставало від мами, трохи тішилося - ну от їжачок спить, навіть не знає скільки я нового дізнався й що тепер я з мамою наплигаюся досхочу.
28.09.2019р
Доброго ранку, Ніночко.
