Із перехресних доріг,
Мов безгрішне дитя,
Я вступила у ліс,
Де калина рясна.
Мухоморний там рай
Та терпляча земля.
Під дубком молодим
Пляшка і не одна.
На лавиці старій
Хвої голковий стрій,
Аж присісти туди
Захотілось самій.
Сироїжка ось тут
Загорілась вогнем,
Як тривожний сигнал,
Що її не берем.
Бо отрута у ній,
Те, загроза життю,
Краще рижу козу
Серед сосен знайду.
Та й піду у гайок,
Де берізок танок.
А над ними хмарки,
Як суворі граки.
Вітер в кронах шумить
І так щемна ця мить.
Осінь пряжу пряде,
Убрання золоте
Погляд ловить в магніт
І років тлінних гніт
Розпорошує вкрай,
А в душі водограй.
То родинний поріг
Шле з дитинства привіт.
Залишив у душі
Він тепла дивосвіт.
10.10.19
світлина автора: Валентина Ланевич
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тішусь, що тобі сподобалось, правда, грибів нинішньої осені у нас нема, але нічого, головне, що отримала приємне задоволення, нарізаючи круги по лісі. Дякую, Льоню!
Та я сам страшенний любитель природи. Особливо лісу. А по гриби - це супер!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згідна на всі сто! Побувати у лісі, одне естетичне задаволення від споглядання природньої краси, а, як ще знайдеш і грибів, то задоволення подвоюється! Дякую за дружню гостину, Льоню!
Дякую, Льоню! 
