Із перехресних доріг,
Мов безгрішне дитя,
Я вступила у ліс,
Де калина рясна.
Мухоморний там рай
Та терпляча земля.
Під дубком молодим
Пляшка і не одна.
На лавиці старій
Хвої голковий стрій,
Аж присісти туди
Захотілось самій.
Сироїжка ось тут
Загорілась вогнем,
Як тривожний сигнал,
Що її не берем.
Бо отрута у ній,
Те, загроза життю,
Краще рижу козу
Серед сосен знайду.
Та й піду у гайок,
Де берізок танок.
А над ними хмарки,
Як суворі граки.
Вітер в кронах шумить
І так щемна ця мить.
Осінь пряжу пряде,
Убрання золоте
Погляд ловить в магніт
І років тлінних гніт
Розпорошує вкрай,
А в душі водограй.
То родинний поріг
Шле з дитинства привіт.
Залишив у душі
Він тепла дивосвіт.
10.10.19
світлина автора: Валентина Ланевич
Дуже цікаво, Валентино, що це за рижі кози у Ваших лісах водяться?
Щось я не бачила таких, бо грибочки у лісі шукала, про що "ціле оповідання написала" Запрошую Вас "погрибалити" у нашому лісі
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Забіжу сьогодні, забіжу! А за кози відкрию невеличкий секрет. Так у нас на Волині називають гриби, як по книжному, того не знаю. Ці гриби коричневого кольору у вигляді квітки з того боку, що до сонця, а от знизу мають густі пори, ніби шерсть тварин. У великих грибів пори можуть вирости довжиною до одного самтиметра. На смак кози нагадують шампіньйони, їх можна смажити, квасити, маринувати та варити. Правда, колись кіз було дуже багато у наших лісах, а зараз природа трішки на ці свої дари скупує.
Сама пішла в ліс, нема щоб пригласить по гриби.
А я теж ходив по лісі шукав рижу козу, але попадались тільки крашені.
Щастя Вам Валю, натхнення й любові.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, нема у нашому лісі грибів ниньки, мухомори і ті вже переростають. А, кози, та, хай хоч і крашені, аби мелькали поміж дерев, все веселіше ходити. Дякую, Васильовичу! І Вам хай щастить!