пильнуйте час, його туга голосінь
струною на світанку забринить.
все йде скоріш, уже дивись і осінь
тихенько з неба згортує блакить.
пильнуй його розгорток нескінчений,
його ніхто не може зрозуміть,
ні часовщик, ні навіть хтось учений,
не зна, що гнітить осінню блакить.
а час іде, хай ходики й мовчать.
він все біжить навперегін із сонцем.
лиш місяць зоряну відтінює печать,
як ніч вже гостею заходить у віконце.
та що їй скажеш, чим повеселиш,
коли і сам тим часом вже калічений,
тому й мовчиш, мовчить в кутку і миш,
а не мовчить коханням хтось відмічений.
ось перед ними час знімає шляпу,
лиш з ними він поділиться майбутнім,
і не тому, що він такий розтяпа,
чи враження отримав незабутні.
час поважає ту коротку мить,
що спалахне між двох так одночасно,
що й не важливо, хто гнітив блакить -
вона для них ніколи вже не згасне!
30.08.2019
Дякую за коментар. Як давно це було сказано - жорстокий час, жорстокі і серця. І, здається нічого не змінилось. Сьогодні говорив з таким от "братом", (постійно проживає в Мордорі), котрого знаю більше як пів-віку. І що він каже - Мордор захищається, це на нього хочуть всі напасти, і НАТО, і США, он які санкції наклали, всі проти. Але задумався, коли я спитав, що ж тоді ви, кожен окремо взятий простий житель, в тій країні значите, коли вона може так відверто порушити міжнародні закони. Ви тоді там взагалі ніщо, і вас там нема. Бо, не дай Бог, її хижий погляд на когось із вас впаде...
Дякую за коментар. Проте ж не настільки загадкова ця материрія! Голосінь від голосити, погодьтеся, що часом не те, що голосити, вовком вити можна вслід безжалісному часу.
Прошу глянути тут мого листа, надісланого Вам другого вересня. Його я відіслав трішки раніше у Скайп, який в мене відразу накрився. А більше ніякої можливості спілкуватися з Вами, шановний Миколо Григоровичу, я не маю.
Спасибі за таке вірне розуміння! Взагалі любов може не тільки підкоряти час, а здатна творити інші чудеса. Я цей вірш виставив тільки для рівноваги з тим другим, котрий для мене набагато важливіший. Там тоже час, тільки минулий, де зрада людського в собі (грабь награбленное) для народу обернулась такими старшними втратами, що ми не маємо права про те не пам'ятати.
Дякую друже! Якщо ми й часом забудемо про час, то він про себе нагадає, бо, здається, не любить щоб його забували. А взагалі-то, я підозріваю, що він спиняється, коли про нього зовсім забувають. Тому, мабуть, закохані так щасливі і його не помічають.