На світанні встала я
І косила і гребла,
Піч топила й хліб пекла,
Ще лагодила хліва.
Задивлялась на джмеля
Й на сусідського коня.
На метелика на квітці
Та на кицьку на доріжці.
На листочка, що шумів,
Розказати щось хотів.
Певно, те, що осінь знову
Одягла свою обнову.
Он, і ластівки у ряд
На дротах усі сидять.
Вже у вирій їм пора,
Чути й крики журавля.
В небі тягнуться ключі,
Розбивають синь в журбі.
Осінь - підсумків пора
Й те - не вигадка - життя.
15.09.19
світлина автора: Валентина Ланевич
Браво! Оце справжня ЖІНКА - УКРАЇНКА!
Скільки роботи встигне зробити і про себе не забуде
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це ж, як життя ставить вас перед вибором, то мусимо робите все так, щоб упершу чергу перед собою не було соромно, такі ми українські жінки. Дякую, Віро!
Валечко, поки сонечко зійшло, скільки ж тої роботи Ви переробили, та ще й встигли побачити всю ранкову красу! Ви - символ нашої української жінки-трудівниці!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, Катрусю, та таких нас мало не у кожній хаті, на що, на що, а на працьовитість ми багаті. Дякую!