ЧАКЛУВАННЯ ЙОСИПА ІІ ТА ПАНЧОХИ КАТЕРИНИ
Анфіса Букреєва-Стефко
Заснування Катеринославу багате на цікаві факти, овіяне легендами й навіть — пройняте чималою містикою. Та, деякі з моїх читачів зауважать: «До чого нам якісь легенди, містика? Нині домінує технологічний прогрес, інноваційні технології!» І Ви безперечно праві… тим більше, схоже у свій час міркувала й Катерина ІІ, — коли вирішила звести неабияке новітнє місто серед так званих «диких степів», над Дніпром. Одначе, якщо вже бути до кінця чесними: не усе, що робила ця пані та її хитрий фаворит – треба на віру сприймати.
Десь тут була Половиця!
Перш ніж закладати камінь у підмурок історії нашого міста, зазначимо: Катеринослав з’явився не на порожньому місці, не серед диких степів, - а на території доволі розвинутої козацької слободи з назвою Половиця. Ота слобода тяглася уздовж однойменної ріки, що мала два рукави й зливалася у єдине русло неподалік сьогоднішнього центру Дніпра. У районі ж Нового моста, ріка Половиця, - єдналася з Дніпром. Так, ми маємо на увазі саме ту річку, яку згодом наші занадто технологічно помірковані земляки «закріпачили», у міський не дуже чистий колектор!
Загалом, багато що змінилося на цій місцевості з часів козацтва. З початком будівництва Катеринослава, жителі Половиці вимушені були з своїх земель на Сухочівку та Мандриківку переселитися, у село Нові Кодаки їхати. Усе лише для того аби догодити Катерині ІІ та її фавориту, щоби ті мали змогу «заснувати нове місто» серед так званого «дикого степу»… А чи нове те місто було чи не зовсім –то вже питання до істориків. Хоча.. ось цікавий факт, що підтверджує: означена місцина була доволі розвинута ще до часів Катерини... За даними 1779 року, в слободі Половиця(себто в центрі Дніпра) - нараховувалось аж 125 дворів(це ще за 10 років від приїзду Катерини ІІ) Відомо також, що на карті Де-Боскета (1751 року) Половиця вже значиться слободою –чи не означає це що вона мала: церкву, млини, якісь казну…тощо!
Шалена імператриця
Та вернемося до Катерини ІІ, до дня заснування Катеринославу. Не дивуйтеся, що це відбулося зовсім не восени! А саме на день 9 травня, прохолодної весни,1787 року. Так-так! Того року видалася дуже щедра на квіти й дощі та прохолодні вітри весна. Дніпром, повільно з Києва рухалися галери Катерини ІІ. Причому, імператриця пересувалася на галері з назвою «Дніпро»(наче передчувала що згодом місто назвуть саме Дніпро, а не Катеринослав). Та, велика українська ріка не дуже гарно стрічала Катерину ІІ, тож імператриця вимушена була тепло одягатися, дотримувалася ж цариця слов’янського стилю, тож виглядала як ті заможні козачки: у кунтуші, довгій сорочці, тощо. Весь час мандрів, галерам царським заважали: чималі хвилі, буревії. Одна страхітлива негода навіть мало не звела мандри царські на трагедію: галера, на якій пливла імператриця, була «прижата до берега бурею..» - згадує Дмитро Яворницький у книзі « Історія міста Катеринославу».
І все ж, доля тоді виявилася прихильною до Катерини ІІ. Врешті, 6 травня, галери цариці наблизилися до Верхньодніпровська(тоді село Григоріївка) й рушила далі.
7 травня, Катерина ІІ вимушена була полишити галеру, сіла в карету й поспішила на зустріч до імператора Йосипа ІІ, який теж мав взяти участь у закладанні нового міста. Шалена імператриця мов те дівча–мажор мчала степами… Вже й не знати з якою швидкістю, та так, що врешті мало не сталося лобового зіткнення з каретою Йосипа ІІ, який теж неабияк поспішав на зустріч. Карети врешті стрілися ніс до носа саме біля селище Новий Кодаку, - за легендою, біля шинку козака Галайди(коло села Ромакове - у 30 верствах біля Нового Кодаку).
Треба сказати, що Йосип ІІ, що за час подорожі добре зголоднів, чекав на щедрий прийом та гарні частування. Та того не відбулося. Загалом день видався дуже прохолодний . «Навіть шуби вимушені були одягти»- згадував з певною гіркотою імператор у особистому листуванні. Не знайшов доброго слова він й щодо частування.
Певним чином був винний фаворит Катерини, Потьомкін. Князь так поспішав з підготовкою місця до закладання майбутнього міста, що зовсім забув про обід(чи то не забажав про це згадувати), але пояснював усе з усмішкою «Постом».. Тож, імператор Йосип вимушений був вже у Новому Кодаку довгенько чекати на обід(чи то вже вечерю). Причому, готував їсти (певно куліш) сам Потьомкін та за допомогою польського генерала Браницького й ще кількох поважних осіб. Цікавий факт – від допомоги повара Йосипа ІІ вони відмовилися!
Імператриця лише всміхалася впертості свого коханого князя. Йому Катерина ІІ пробачала усе, тож, і звичайну козацькі юшку – проковтнула як най вишукану страву. А Йосифу ІІ їжа задалася най несмачнішою у житті.
Та…як кажуть «не хлібом єдиним..», імператоре!
Не будемо згадувати усієї помпезності входу галер Катерини ІІ у селище Нові Кодакі(дорече, дуже велике за розмірами на ті часи поселення), уявімо: як весело галери зустрічала дзвоном місцева церква, як з кораблів гучно відповідали їй гармати. Але вже 9 травня Катерина ІІ зі свитою, з Нового Кодаку, каретами, помандрувала «закладати Катеринослав» та його собор.
Разом з нею у кареті на шість місць їхав трохи насуплений і не дуже задоволений за увесь час прийому, Йосип ІІ.
Крім них у кареті були: князь Потьомкін, графиня Браницька, граф Кобенцель та «Червоний Каптан» – себто новий фаворит Катерини, Дмитрієв- Мамонов.
Цією компанією, шановні гості дісталися Гори над Половицею(нині у Дніпрі -Соборна площа), яка більше ніж нині вивищувалася над слободою Половиця.
Дорече, слобода Половиця - входила до Кодацької паланки Війська Запорізького. А високий Пагорб, під яким було село, місцеві та й взагалі козаки запорізькі - вважали особливим місцем, святим. Він нагадував їм: Київські гори, лавру.
Тож не дивно, чому саме на цій горі Потьомкін та Катерина й вирішили звести Катеринослав.
Коли ж Катерина ІІ піднялася на гору, то була зчарована місцевими пейзажами: широко розливався Дніпро, багатий залісненими островами, здалека видніли зелені степи, густо покриті квітками, а унизу – вилося вздовж річечки чимале поселення.
Та чи думала у цю хвилину цариця про те, як за її рішенням усе тут вже скоро зміниться, зруйнується, як за якесь сторіччя: загуде, завирує, на цій, святій, тихій горі уся та маса технологічного прогресу й врешті підкорить тут усе, не лишивши й згадки про Половицю та її легенди нащадкам?
Панчохи з … Половиці
Як власне відбувалося закладання першого каменю, другого у підмури майбутнього Преображенського собору?… Що при цьому сказав Йосипа ІІ? Певно, Ви вже чули цю містичну, напівчаклунську історію!
А як ні – то дослухайтеся: подейкують, й нині ще лине неподалік собору, незадоволений голос імператора Йосипа ІІ «Кладу камінь другий – і останній». Чому такий вередливий був той Йосип, цього дня? То певно тому що Карина ІІ з Потьомкіним міряли звести більший у Світі собор, чи то мріяли про місто, яке керуватиме світом? Проекти були масштабні, але.. але.. чи то через чаклунства Йосипа ІІ, - не усе намріяне справилося.
Та хто знає, що буде далі! Як би не бажав завадити дійству імператор, але.. на означеній горі, 9 травня Катерина ІІ у присутності 12 фрейлін та обмеженої кількості близьких до неї церковних та сановитих осіб, разом з Йосипа ІІ, взяла участь у освяченні майбутнього храму та закладанні нашого міста. Також свій камінь поклали у його підмурки: князь Потьомкін, генерал Синельников, та архієрей Амвросій. Усе сталося!
А що ж на честь про цю подію отримала шалена Імператриця? Як кожна жінка вона любила дарунки на День міста. При виїзді з Катеринославу, Катерині ІІ піднесли витончені шкарпетки! Такі тоненькі, що вкладалися у шкарлупу горіха! Сказали – «з місцевої фабрики».
Яка була враджена та задоволена Катерина цим дарунком!
А тим часом, князь Потьомкін, ледь не танцював від радощів: «Хитрощі вдалися: з Франції встигли дійти оті кляті шкарпетки.. Встигли!... Хто там зна, що їх не у Катеринославі зроблено! Та й ми таке навчимося робити!».
Але ж, чи можна у які європейські шкарпетки вмістити усе те, що мають у душі, що вміють, що опанують згодом вмілі українські серця й душі, - жителі Дніпра на Дніпрі?
Та певно цього Катерина ІІ й Потьомкін так і не зрозуміли. Лишили у спадок нам. Згадайте про це, на День Міста!
ID:
848144
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.09.2019 01:59:02
© дата внесення змiн: 14.09.2019 01:59:02
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
