Сивина, сивина, сивина –
Не прикраса вона – квіти долі,
Часто з віком приходить вона,
А частіш джерело… невідоме.
Навідалась їй в коси сивина,
Хоч молода ця жінка і нівроку,
Цьому виною – рашівська війна
Й від сина вісточки немає більше року.
Їй сивина ця, кажуть, до лиця
Оті, хто її горя не приміряв.
Чекає день і ніч вона бійця,
Не втративши і на секунду віри.
З молитвою лягає і встає,
Скупий момент прощання перебравши,
І кожне слово сина, і своє
Про Україну і підступну Рашу.
Намотує думки, мов на спіраль,
Котра щомиті може перерватись.
Чи літня, чи зимова це пора,
Чи осінь пізня – у зажурі мати…
Для неї кожен день – отой рубіж,
Який, ой, як непросто подолати.
У серденьку її – російський ніж,
Адже вона не просто жінка – МАТИ!
Укотре осінь килим простеля.
Тримає віра неньку посивілу,
Що буде вільною її свята земля
Й що син живий повернеться, теж вірить!
27.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вірш! Зворушливо. Душевно ... Хай повертаються сини!Настане МИР в Україні! 
