В думах сиджу на високій скалі.
Чому так важко на серці мені?
Як розрадить, де радість знайти?
Щось мені каже:- Скоріше злети!
“Вітер легенький мене підхопи”!
Серце завмерло, злякавсь висоти.
Лину у простір, ніби я птах.
Божу молитву тримав я в руках.
Молюся, признав каяття.
Просив у Бога продовжить життя.
Щоб мене скоріш приземлив:
Боже, прости мене, що я згрішив.
Та вітер мене до хмар підняв,
А я усе дужче руками махав.
Майнули внизу поля й ліси,
Такої в житті я не бачив краси.
Цього не бачив як пішки ходив?
Хто моє серце байдужим зробив?
Це ж Україна! Це радість моя!
В небі шугають вітер і я.
Аж он я бачу чорніє байрак.
Там у байраках, там щось не так.
Ніби веселка в росі виграє,
Там ніби сонце, що вранці встає.
Злинув до низу як ворон, як грак.
На межі опустивсь, де поле й байрак.
Схили байраку терном зросли,
В терні дівчина земної краси.
Хто ти, дівчино, де хата твоя?
Як ти попала у терни сама?
Квітковий віночок добре зів'яв,
А смужки барвисті вітер зірвав.
Ти така гарна, така красна.
Чому у тернах застряла коса?
Чому не в полі там, де квітки,
А в кущах, там колючки?
Мати моя - ненька Вкраїна.
Доля я ваша, з обличчя – людини.
Не можу зустріти героїв - братів,
Що мене боронили сотні віків.
Тепер зосталась, немов сирота,
Людям на очі зійшла сліпота.
Знати не хочуть, що вони в біді,
Мені залишили терни одні.
Люди забули своїх богів,
Добре шанують своїх ворогів.
Клич мій не чують, не бачать мене .
Бачать в собі вони тільки себе.
Моя домівка - квітучі лани,
Шумні діброви, широкі степи.
Сивий Дніпр, річки і пруди,
Гаї калинові, вишневі сади.
Там де плугар з піснею йде,
Воїн дитину за руку веде.
Там, де в домівках щаслива сім'я.
Я ваша доля, і там житиму я.
Сокол відповів на коментар яся, 30.04.2020 - 05:18
Прошу вибачення. Я не забув Вас.
Очевидно що, Бог нам дав життя - світло і воду, тай Долю Він дає. Та часто Долю ми вибираємо самі або вулиця нав'язує.
Я відчуваю, що Україна зітре нечисть, в майбутньому скорому буде процвітать.
Пробачте, що не виконаю Вашої волі. Думаю буде все гаразд.
За відзив вдячний. Тепер не друкую своїх віршів, нікому це не потрібно. Русичі-українці непам'ятають, хто вини і їхнє призначення. Очерствіли, отупіли, стали пусті, закомплексовані проданці своїх душ, бо номальна людина не може продавати землю. Це не товар, не купальник. Немає землі і мови - це не Україна.
