Оця довга серпнева ніч
Цідила хвилини крізь зуби,
Палила листи протиріч.
Пашіли серця наче груби...
У спеку жадали вогню.
Подумав цвіркун: Божевільні!
А ми поскидали броню
Та стали беззахисно-сильні...
Бажання мов стиглий кавун
Що репнув під натиском літа
Насіння зронив у траву -
Початком знов стане фініта...
Гарний вiрш, Iрин Ко. Це точно, при наявностi таких палких почуттiв нiяки перешкоди, погоднi примхи якiсь на завадi стати не зможуть. Та тiльки ж хай героi вiрша раптом у цвiркуна молотком не запускають, як це колись Буратiно робив - мовляв, занадто багато варнякае. :
Тiльки от у 1 рядку - якось воно тут слово "оця" не зовсiм сюди вписуеться. Бо у такому виглядi, якщо саме "оця довга серпнева нiч", то тодi ж порiвняння треба проводити. Значить оця - довга, а згадувати тодi, що попередня нiч або та нiч, що незабаром буде - не такi довгi чи зовсiм недовгi. Тодi краще тут вжити слово "надто" замiсть "оця":
Надто довга серпнева нiч.