Гово́рять: «Муза до всіх ходить»
І лиш до мене йде « Музун».
Прийде́ і часто за ніс водить,
Як по брудній воді Нептун.
А я ж то хочу кудись в поле,
Ромашки ніжно де цвітуть.
І вже, десь там, собі на волі
Дивитись як вони ростуть.
І як пливуть по небу хмарки,
В долині вітер гомонить,
Як зустрічає жайвір ранки..
Але «Музун» мені велить:
Пройти тернистії дороги,
Що в ліс, у хащі, заведуть,
Зібрати в серці всі тривоги,
Що не дають мені заснуть.
Сиджу тихесенько в покорі
І пишу все, що він велить,
А ніч іде - я бачу зорі
І помале́ньку час летить.
Г А Р Н Ю Щ О,Олю!Про Музу всі напевне знають, а от про Музуна почула вперше я від Вас, й мені сподобалося дуже, буду чекати Музуна і я, хоч звичайно я й не знаю, чи дочекаюся, чи ні,бо ж він напевне десь літає в полі, а я безкрила, не літаю,і де шукать його не знаю...
Олексо, це я писала вірш про загиблого атовця, а він мені ніяк не давався, то була сердита на Музу, що її нема то таке написала, а після подумала: "А чому б і не виставити цей вірш".. Ось так в мене вийшов Музун.. Дякую за відгук!